Яель Адлер - Внутрішня історія. Про це не говорять

Цікаво, що жінки приділяють більше уваги своїм запахам, ніж чоловіки. Принаймні вони висловлюються щодо цієї теми на прийомі в лікаря чи в приватних колах, де можна обмінятись якимись порадами. Наприклад, як зранку після першої романтичної ночі з новим партнером подбати про свіже дихання і зробити приємним «перший ранковий поцілунок». Жінки розповідають: закохані чоловіки прокидаються й одразу ж цілують. Закохані жінки ж, щойно прокинуться, смокчуть передовсім особливо сильні льодяники «Fisherman’s Friend» чи якийсь інший освіжувач дихання. Або ж прослизають до ванної кімнати й швиденько чистять зуби, перш ніж він прокинеться. Вони хочуть утовкмачити Адонісу, який спить поруч, що вони належать до тих рідкісних істот, які вночі виділяють у ротовій порожнині аромати ментолу та евкаліпта, а не «тухлий запах», як цю ароматну нотку описують дослідники.

Запах із рота – це поширений термін на позначення відразу двох різних форм: у осіб із зловонним диханням джерело поганого запаху розташовується в ділянці рота та глотки; у осіб із несвіжим диханням воно заховане глибше, погані нотки можна вчути навіть у повітрі з носа. Є спеціальні лікарські консультації стосовно цієї проблеми. Ба більше – її можна виміряти за допомогою спеціального галіметра. Для цього треба подути в щось подібне до соломинки, після чого можна буде визначити частку смердючих сірчистих сполук у повітрі, яке видихає пацієнт.

Згідно з оцінками дослідників, від 25 до 50 % світового населення як мінімум у певну частину доби мають настільки інтенсивний запах із рота, що стають соціально несумісними: довколишнім краще триматися якомога далі. Таким чином, запах із рота – світовий феномен, тож не може бути причиною того, щоб його соромитися. Та все ж він залишається впливовою табу-темою, яка в декого здатна викликати справжню фобію. Від 12 до 27 % умовних пацієнтів із запахом із рота, які приходять на консультацію до лікаря, власне кажучи, потребують допомоги психотерапевта. Вони страждають на галітофобію. Так називають страх відсутнього в них запаху.

Чи з рота справді тхне, – для більшості по-справжньому хворих, – реально складно визначити. Оскільки ми знаємо, що можемо поранити зауваженнями щодо запаху з рота або ж навіть травмувати, багато людей воліють краще промовчати, ніж повідомити співрозмовнику, що в нього/неї поганий запах із рота. Інша річ – один із моїх колег, який привітав зранку іншого лікаря перед першими відвідувачами такими словами: «Ти що, дохлого щура на сніданок з’їв?» Найгірше в усьому цьому таке: мовчання інших може не лише відправити хворого в соціальну ізоляцію, адже довколишній світ зберігатиме дистанцію, а й викликати серйозні наслідки для його здоров’я. Якщо зволікати з лікуванням, зростатиме ризик цілої низки найрізноманітніших захворювань. Поганий запах із рота через хворобливе накопичення бактерій призводить до атеросклерозу, інфаркту міокарда, хвороб шкіри, таких як кропив’янка, свербіж чи циклічні прояви псоріазу, деменції або передчасних пологів.

Причин поганого запаху з рота багато, і приблизно 90 % з них можна виявити в ділянці рота й глотки. Лише 10 % походять зі шлунково-кишкового тракту, легень чи інших органів, залучених до обміну речовин. Щоб локалізувати зловонне джерело під час обстеження, проводять тест: якщо повітря, видихуване з носа, не має запаху, смердить із рота; якщо і з носа тхне, то причину варто шукати в глибших ділянках тіла.

Лиходії більшості поганих запахів у роті – бактерії. За мільйони років наш мікробіом, тобто спільнота мікроорганізмів, які нас населяють, еволюціонував і живе здебільшого в мирному симбіозі на/всередині нас. Разом ми утворюємо суперорганізм, об’єднану живу істоту під назвою голобіонт . Лише в нашому роті живуть 100 мільярдів бактерій, яких можна зарахувати аж до 700 різних видів. Деякі допомагають білкам, виробленим організмом, розщеплювати їжу, тобто беруть участь у травленні, інші просто живуть і займають місце. Численні мешканці рота захищають нас від поселень хвороботворних збудників, так само як це роблять їхні колеги в кишківнику, на шкірі, у піхві чи в дихальних шляхах.

На жаль, не в останню чергу через цивілізований спосіб життя може виникнути порушення рівноваги в нашому мікробіомі, а отже, розвинутися розлад механізмів бактеріального самозахисту. Це все можна собі уявити у формі екосистеми ставка – системи з тварин і рослин, що може вийти з ладу, якщо кількість певних видів зростатиме, а інших – зменшуватиметься або ж вони взагалі зникнуть. Завдання раптом залишаються невиконаними, запускаються руйнівні процеси, в найгіршому випадку – водойма пересихає.