Микола Луців - Піхотинці Cмерті

Європейці не були б собою, якщо не вивернули все на виворіть і на місце ритуалізму вознеслась культура безрозмірного споживання. Тютюн стали жувати, нюхати, додавати в ліки, їжу, звичайно, не забуваючи при цьому палити. Багато сучасників з огидою і нерозумінням дивляться на таке використання тютюну. Але все ж, тютюн невблаганно вкорінюється в повсякденне життя людей, стаючи невід'ємним атрибутом буденності.

Незважаючи на перші невдалі досліди вживання тютюну, європейці досить швидко реабілітуються й до початку ХVII століття активно починають використовувати тютюн. Іспанці на правах першовідкривачів створюють монополію на вирощування табаку в своїх південноамериканських колоніях. Держава не могла залишатися осторонь від прибуткової справи, яка все більше набирала обертів тютюнової ейфорії. І в 1636 році створюється перша державна тютюнова компанія, яка займалася виробництвом сигар. Передові держави того часу намагалися монополізувати продаж тютюну. Але приватний капітал цьому протидіяв, не даючи державі повноцінно заволодіти сегментами тютюнової промисловості. За димком тліючих сигар ховалися великі люди та колосальні капітали, які заради власної вигоди безперервно штампували солдатів смерті.

Правду кажуть, не починайте війни, яку не зможете виграти. Та Колумб не розумів, що робить, шукаючи новий шлях в Індію – відкрив Америку, користуючись гостинністю туземців – відкрив для Європи табак. І знаєте, кожен з нас був тим першовідкривачем, кожен з нас такий собі Колумб, який через свою необачність відкрив для себе смак палаючого диму. Кожен курець – це такий собі новобранець якого втягнули у жорстоку битву із солдатами смерті. І все б нічого, але ж новобранець не вміє воювати, рити окопи, бігти в наступ, продумувати тактику, вести спостереження, тому у битві він приречений на поразку. Новобранець не готовий до війни…

Сунь-Цзи у своїй книзі «мистецтво війни» говорив: війна – шлях обману. Хто ще до битви перемагає попереднім розрахунком у того шансів більше. Хто не думатиме наперед і зневажливо ставитиметься до ворога, той обов'язково

попаде в його полон.

Ось уже другу добу, як я не курю і, якщо чесно, мені погано. Відчую себе розбитим, нещасним, пригніченим. Моментами крайня апатія переростає у непереборне бажання та лють, саме в такі моменти мені важко думати, важко контролювати себе. Хто хоча б раз кидав точно зрозуміє про що йде мова – це кепська відчуття важко виразити словами, тай не до слів у такі моменти.

З часу, як знову почав курити, минуло всього два місяці. Повернулися проблеми зі здоров'ям, голова не варить та й емоційний фон ніякий. Я геть не той ким був, коли покурю все норм, але через дві години, коли рівень дофаміну в моєму оганізмі падає до плінтуса, відчуваю пригіченення і легку злість через що бажання покурити стає просто нестерпне. Багато мінусів з'явилося, але це все одно не вбиває голосу залежності в мені. Все одно хочеться викурити хоча б одну сигаретку. І найгірше розуміти, що дим не принесе мені полегшення, а тільки відтермінує муки відвикання. Адже, рано чи пізно, але кинути все одно доведеться. Знаю, що тільки вдихнувши у себе клубок сірого пару, чітко зрозумію – зробив погано, буду картати себе й винити у слабохарактерності. Через це мій стрес посилюватимется так само як і бажання себе пожаліти. В результаті знаходитиму сотні причин, щоб покурити знову і знову. І це кляте коло важко розірвати. З того часу як все почалось, тільки те й роблю, що намагаюсь кинути. Думаю настав час зібрати усю силу волі та припинити ці муки. Я вирішив кинути! Так, буде важко, але я витримаю, витерплю. У мене все вийде!

З моменту, коли бадьорий голос промовляв в моїй голові мотивуючу промову, минуло якихось вісім годин. Нажаль, на більше мене не вистачило. Сиджу на дворі й смалю сигарету за сигаретою і чітко починаю розуміти, що все серйозніше, аніж мені здавалося. Нажаль, наразі я не готовий до змін. Моя залежність сильніша за мене і через це починаю себе ненавидіти за свою слабохарактерність, за ідіотську ідею покурити. Вже й ослу зрозуміло, що самому мені не впоратись. Численні спроби не дали жодного результату. Тоді чому ж надіюсь, що наступного разу вийде? Варто кинути марні надії…

Черговий перекур, нова пачка сигарет. Знову залежність, знову це кляте коло й гіркий присмак сигарет у роті, які ще не встиг підсушити. Думаю, варто перестати брехати самому собі й визнати свою слабкість. Чому я курю? Що спонукає мене бути таким ідіотом? Причин якими можна собі це пояснити є безліч: стрес, компанійська традиція, нудьга, але єдина істинна причина – це залежність. І доки вперто тікатиму від правди, доти побороти цю проблему