Микола Луців - Піхотинці Cмерті

І знаєте, смак у висушених сигарет значно кращий: м'який, без гіркого присмаку з приємним ароматом. Ось варто тільки відкрити пачку, покласти її десь на підвіконник або просушити на теплій батареї і вже за декілька годинок можна знову насолоджуватися приємним м'яким смаком улюбленого димку. Поневолі, викурючи пачку за пачкою, перетворюєшся на такого собі гурмана, часто віддаючи перевагу тільки одній марці «папіросок». Так сталось і цього разу. Я підозрював, що почавши знову, викуривши хоча б одну сигарету – повернуся до старого режиму: 8 міліграм 0,7 смол по півтори загони піхотинців в день. Приблизно таку дозу я надолужив всього за два тижні. Знову

повернувся за старе, висмалюю по півтори пачки вдень. І чесно кажучм, відчуваю себе повним ідіотом. Можливо і не варто було знову починати, але якщо не вмію вчитися на чужих помилках, то хоча б спробую на своїх. Кожного разу, коли бажання покурити стає нестерпним, моя віра у власні сили тускніє, тоді мені здається, що сигарети не полишуть мене ніколи. Так, я вже кидав колись, але щось мені підказує, що ці хитрі солдати так просто вдруге мене вже не відпустять. І знаєте, постійно відчуваю цю оманливу впевненість, наче зможу кинути палити в будь який момент. Але натомість знаходжу собі безперервні виправдання! І все для того, щоб купити чергову пачку, щоб викурити довгоочікувану сигаретку…

В тому то і є їх найбільша підступність, адже мені здається, що єдиним керманичем мого життя є я. Та доки я так вважаю та сплю солодким сном в каюті корабля, солдати смерті впенено, не поспішаючи, направляють штурвал корабля під назвою «Життя» на рифи, а коли я розіб’юсь – вже доля випадку та попутного вітру…

Потужний тихоокеанський шторм розхитував із сторони в сторону невеликий корабель «Санта Марія». Піддаті матроси, хитаючись чи то від рому, чи то від стихії, петляли палубою та намагалися спустити вітрила. Саме в той момент у каюті каравелли при світлі лампи сорокадвохрічний Христофор щось методично записував у бортовому журналі. Від великої тряски краплі чорнил падали на пожовклий папір, ховаючи під собою мужність та долю божевілля, яка надихнула Колумба на цю подорож. Рух у невідомість може лякати, але з часом він окупиться з лихвою. Дванадцятого жовтня о другій годині дня один з матросів Христофора побачить землю. Саме там, на берегу острова Сан- Сальвадор, почнеться нова тиха неоголошена війна. Достеменно невідомо чи покурював того дня Колумб, але із впевненістю можна сказати, що згодом він із своєю командою повернеться в Європу із цінним грузом золотих прикрас та листям табаку. Подорож у новий світ стала ключовою в поширені культури паління.

Так, знавці історії напевно вже готові закидати мене камінням та фактами і переконувати, що традиція куріння була здавна. Щось схоже на люльки було знайдено навіть в єгипетських пірамідах, скіфські племена теж мали традицію подиміти, а про далекий Схід я взагалі мовчу. Так, заперечувати це не розумно. Проте, тут є одна суттєва різниця: курили зазвичай різні суміші трав, часто з додаванням дурману, а сам процес куріння був одним із елементів ритуальних обрядів. Хоча культура куріння була не в новинку та все ж саме ця подорож, саме ця подія була ключовою. Після якої й почалась європейська експансія табаку, який хитрі європейці з часом додумаються подрібнювати на тютюн та обгортати тонким папірцем, формуючи «папіроски», але про це згодом.

Можна впевнено стверджувати, що першою жертвою тютюну в Європі став той хто його привіз – член команди Колумба Родріго де Херес, який необачно продемонстрував іспанцям свої набуті «вміння» у використанні тютюну. Але, на жаль, інквізиція гідно не оцінила цих нововведень. Їм здалося, що людина, яка видихає дим з рота має щось спільне з духами та демонічними силами, тому й засадили бідного моряка за грати на довгих сім років. Хтось може зауважити, що це несправедливо і буде цілком правий, але думаю, у цій ситуації все ж був суттєвий позитив: Родріго де Хересу випала можливість кинути курити й у нього для цього було аж сім років.

Точкою відліку активного використання та поширення тютюну в Європі прийнято вважати 1560 рік, коли французький дипломат Жан Вільман Ніко

підніс тютюн королеві Франції Катерині Медичі, як ліки від мігрені, на яку її Високість довго хворіла. Спочатку тютюн культивували в суспільній самосвідомість, як панацею від усіх хвороб. Ставлення до нього було відповідне з усіма наслідками, що випливають. У Парижі тютюн знаходить велику популярність. За рослиною закріплюється назва «нікотинова трава», на честь Жана Ніко. Але на цьому його історія не закінчується. У ХІХ столітті вчені знайдуть в тютюні алкалоїд і назвуть його на честь Ніко – «нікотин».