Володимир Федорін: Четверта республіка: Чому Європі потрібна Україна, а Україні – Європа

Втім, я забіг наперед.

Відчуття зупиненого часу посилювалося в ході спілкування з чиновниками. Дуже швидко я переконався в тому, що середній рівень більшості держслужбовців в Україні дуже низький. Причина – негативний відбір: на держслужбу приходили люди, які не зуміли знайти себе ні у приватному секторі, ні в суспільному житті.

Це не означає, що в Україні зовсім немає кар’єрних чиновників високого класу. До них належать і міністр закордонних справ Павло Клімкін, і посол у США Валерій Чалий, і мої заступники Костянтин Єлісєєв та Олексій Дніпров, і губернатор Харківської області Ігор Райнін. Можу назвати ще десятки прізвищ, але це виняток, а не правило.

Інше прикре відкриття – неготовність чиновників працювати на результат, небажання приймати рішення. Вихідцю з бізнесу, мені було некомфортно мати справу з людьми, які постійно чимось зайняті, але ця їхня зайнятість ні до чого не приводить. Це страшенно дратувало.

Третє, що мене вразило, – у багатьох людей, зокрема й тих, які пройшли Майдан, було відсутнє розуміння того, що країна змінилася, що «жити по-новому» – це не просто передвиборне гасло Петра Порошенка, а вимога історичного моменту. Влітку 2014-го більшість вищих чиновників та пов’язаних з державою бізнесменів і далі жили у старій парадигмі. Так, розкрадань поменшало, корупційні потоки обміліли, але державний бюджет, як і раніше, сприймався як головна годівниця.

Додайте до цього нескоординованість – і ви отримаєте модель держави, в якої немає ані стратегії, ані кваліфікованого топ-менеджменту. У такій державі вкрай важко втілити в життя будь-яке управлінське рішення. Майже недієздатний державний апарат – а в країні війна, зростання внутрішньополітичної напруги, поглиблення економічного спаду.

Досить швидко з’ясувалося, що кадрове питання – найгостріше. У нас не те що не було запасних на лаві, саму лаву давно винесли. Нормальна людина (якщо не зараховувати до цієї категорії досвідчених корупціонерів) навряд чи піде на відповідальну, але низькооплачувану роботу. Проте – очі бояться, а руки роблять.

Одним із моїх перших рішень було скоротити чисельність співробітників адміністрації на 20 %. Порівняно з аналогічним органом при Кабінеті Міністрів – секретаріатом – вона була не надто велика (730 осіб – штат секретаріату, 579 – адміністрації), але щоб мати право чогось вимагати від інших, починати треба з себе. Цей план ми навіть перевиконали: до кінця 2014-го штат адміністрації було скорочено на 27 %, а позиції, що залишилися, на 80 % заповнено новими людьми.

Основний кадровий резерв я вбачав у приватному секторі. Діло стало за малим – переконати високооплачуваних менеджерів та власників бізнесу попрацювати на країну. Фактично – на волонтерських засадах.

Закрити напрямок «судової реформи» я вмовив 37-річного адвоката Олексія Філатова. Вважаю його одним із найкращих юристів України. Ми з ним тривалий час взаємодіяли в бізнесі. Бували у досить складних ситуаціях, в яких він проявив себе і як чудовий перемовник, і як якісний юрист. Доводиться чути, що Філатов недостатньо радикальний. Не вважаю ці докори справедливими. Головне – що взимку 2016 року він, як і раніше, у строю – незважаючи на критику й тиск ззовні, – і його команда, як і раніше, працює над перезавантаженням судової системи.

Своїм першим заступником я запропонував Президенту призначити 46-річного мільярдера Юрія Косюка – творця однієї з найефективніших аграрних компаній країни. Контрольований Косюком «Миронівський хлібопродукт» – єдина українська сільськогосподарська компанія, акції якої торгуються на Лондонській біржі. На його плечі передбачалося покласти питання логістики і постачання силових структур – один з ключових напрямів, з урахуванням очікуваного відновлення антитерористичної операції на сході.

В одному з інтерв’ю Косюк назвав своїх ровесників, які пішли в політику, «трієчниками». На його прикладі я переконався в тому, що не кожний успішний бізнесмен здатний втягнутись у бюрократичну роботу – особливо коли йдеться про державну машину, яка працює з дуже невисоким коефіцієнтом корисної дії.

Компенсувати «провали держави» доводилося за допомогою 15–16-годинного робочого дня. Для Косюка такий графік виявився занадто виснажливим, про що він чесно сказав через два місяці після приходу до адміністрації. Незважаючи на те, що графік легшим не став, Юрій допрацював на Банковій до початку грудня 2014 року. Поміж іншим залучені ним експерти допомагали восени готувати закон про Антикорупційне бюро. Він залишився в команді Президента, але у більш поміркованому режимі.