Іван Драч - Публіцистика - вибрані статті, інтерв’ю

«Сідайте і слухайте, панове. Ви принесли нам цікаві пропозиції від короля, але ж чи можливо їх прийняти? А дослухайтесь ось цієї баєчки.

У давні часи, кажуть, жив у нас селянин, дуже заможний, всі сусіди заздрили йому. У цього селянина був домашній вуж, який нікого не кусав, – господарі ставили завжди молоко в нору йому. Та одного разу сталося так, що дали хлопчикові молока, а тут і вуж приповз і став хлебтати молоко з чашки. За це хлопчик ударив його ложкою, а вуж укусив хлопчика. На жалібний крик дитини прибіг батько. Дізнавшись, що вуж ужалив хлопчика, він кинувся убивати його. Та вуж устиг сховати голову в нору, тільки хвіст залишився, і господар відрубав йому хвоста. Хлопчик помер від укусу. Вуж залишився безхвостим і з тих пір боявся виповзати з нори. Невдовзі після цього багатство селянина стало танути, аж поки він зовсім не збіднів. Бажаючи дізнатися про причину цих змін, він допитувався у ворожбитів: «Скажіть, коли можете, про причину біди моєї, і чи не можна чимось зарадити?» Йому відповідали: «Доки ти добре поводився зі своїм вужем домашнім, він приймав на себе всі біди, які загрожували тобі. А нині, коли між вами на ворожнечу зайшлось, всі злигодні на тебе впали. Якщо ти прагнеш колишнього благополуччя, то помирися з вужем…»

Жінка винесла вужеві молока, та вуж, напившись, знову заховався в нору. Господар почав умовляти його відновити дружбу. Тоді вуж йому відповів: «Даремно, чоловіче, намагаєшся, щоби була проміж нас така дружба, як раніше. Тільки-но я подивлюсь на свій хвіст, втрачений через твого сина, зразу ж і повертається до мене досада. Та й ти, як тільки згадаєш, що позбувся сина, ладен голову мені розчавити. Тому досить буде такої дружби поміж нами, коли житимеш у своїй хаті, як тобі завгодно, а я в своїй норі, і будемо допомагати один одному».

Те ж саме, пане посол, сталося поміж поляками і українцями. Наймудріший із смертних не може вдіяти того, щоб поміж нами встановився міцний і тривалий мир. Це стане можливим, якщо Королівство Польське відмовиться від усього, що належало до князівства Землі Руської. Нехай же відступить козакам в управління цілу Русь до Володимира, і Львів, і Ярославль, і Перемишель з умовою, щоб ми, сидячи в Русі своїй, як у норах, одбивали ворогів і од Королівства Польського.

Та я переконаний: якби у всьому королівстві зосталось лише сто панів, і тоді б вони не пристали на це. А козаки, поки зброю матимуть, також не одстануть від цих умов».

В резюме, яке вивів Богдан Хмельницький з цієї байки, відбилася суть визвольної війни українського народу 1648–1654 років.

Як бачимо, жанр байки дозволяє передавати найрізноманітніші нюанси смислу засобами простими й дохідливими, що й зумовило велику популярність його в різних суспільних шарах.

Отже, не випадково звертається до цього жанру й Григорій Сковорода. Його цикл «Байки харківські» складається з тридцяти творів, написаних у 60 – 70-х роках. Частину він написав після того, як залишив Харківський колегіум: «В сьомому десятку нинішнього століття, залишивши учительську посаду й усамітнившись у навколишніх біля Харкова лісах, полях, садах, селах і пасіках, вчився я доброчинності й повчався у Біблії; при тому благопристойними іграшками бавлячись, написав півтора десятка байок…»

Решту, 15 байок, було написано в селі Бабаях – про це свідчить лист-присвята, підписана «наканунѣ 50-ницы» 1774 року.

Автографа збірника не збереглося – збереглися лише три списки дорогоцінної спадщини. Спершу байки з’явилися друком 1837 року у виданні «Московского человеколюбивого общества» під назвою «Басни Харьковскіе Г. В. Сковороды».

Поет вважав, що саме байками він найдужче допік володаря ворожого світу Демона, або Даймона. Пізніше в трактаті «Пря біса з Варсавою» Даймон з докором допитується у Варсави – Сковороди:

«Чи не ти написав 30 притчей і подарував їх Афанасію Панкову?

Варсава. Воістину так і є! Сей є другом Варсаві.

Даймон. Чи пам’ятаєш одну з них, у якій бесідує Буфон зі змією, що обновила юність?

Варсава. Пам’ятаю, я ту притчу увінчав тлумаченням таким:

Байками найбільше, можна вважати, допік він і володарям своєї доби. Напевно, багато з цих творів народжувались під час розмов із селянами – у такий спосіб Сковорода повчав їх. Так, наприклад, байки «Ворон і Чиж», «Діамант і Смарагд», «Баба та Гончар» висловлюють думку, що про людину слід судити не за зовнішньою оболонкою, а лише розібравшись у її серці. Байка «Бджола та Шершень» спрямована, звичайно ж, своїм разючим жалом проти тих, хто живе за рахунок трудящих людей. «Шершень – се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола – се символ мудрості людини, яка у природженому ділі трудиться».