Михайло Блехман - Римські цифри

Якщо не ховати обличчя від зірочок, що пестять щоки, спустившись до тебе із застудженого неба, відчуваєш, що ти – не один. Точніше, не одинокий, навіть коли один. А зірочки тоді здаються пелюстками, які хтось обриває та й кидає сюди, донизу, і вони пестять тобі щоки ненав’язливо і нескінченно. І просять, примовляють:

«Не відкладай пера, не закривай записника. Продовжуй».

Це говорить вона, це її голосом звертаються до мене теплі, але змерзлі зірочки.

Наполегливо заперечуючи негатив, вони погойдувалися у повільному леті так, аж здавалося – ніби то численні співбесідники похитували головами:

«Те, що відбувалося тоді, відобразиться і в тому, що у тебе є нині, чого у тебе так багато… І стане тим, що іще обов’язково буде. Не бійся свого записника. Довірся йому. Папір терпить не все, чи ж тобі цього не знати, – але те, що хочеш довірити йому ти, він не терпітиме, а навпаки – оберігатиме».

«А раптом я помилюся?…»

Вони неначе посміхнулися:

«Помилишся, якщо закриєш записника. Але ж не закриєш?»

Вони підштовхують до мене чорнильницю:

«Ось твоє улюблене фіолетове чорнило. Ось ручка, ще з тих часів, які ніколи не згадати, якщо якось раптом забути… Але ж ти не забув?…»

Я узяв подарований мені записник зі стільця, який завжди стоїть біля узголів’я дивану. Умочив ручку в чорнило, підніс її до дзеркально чистої сторінки. І побачив там, в цьому дзеркалі, відображення того, про що збирався розповісти. І мені стало зовсім неважливо, чи будуть мене слухати. Набагато більше, незміримо важливіше – розповісти.

Зваичайно ж, записника я не закрию.

Інакше – дзеркало трісне. Інакше його нікому буде відремонтувати. Інакше не розповім того, про що не забув і не забуду.

Звичайно ж, я не забув. Розповім усе так, як було, хай навіть усе було трішки й не так. Відображення тому і називають відображенням, бо воно всього лише схоже на оригінал. Навіть – якщо дуже схоже.

Дорогі мені римські цифри допоможуть мені, вони обіцяли.

Улюблене фіолетове чорнило і не менш улюблені дзеркальні сторінки не підведуть мене. І я намагатимуся не підвести їх і тих, про кого розповідатиму.

Знаю, що не підведу.

А важливіше, ніж знаю, – вірю.

Самуїл знову повернувся з медінституту трохи раніше: цього разу, звичайно, відмінили лекцію професора Каца.

– Правильно поставлений діагноз, – казав професор Кац, – це на 90 відсотків позитивний результат. В інших 10-ти – медицина, тобто ми з вами, безсила. А неправильний діагноз – це на 90 відсотків негативний результат. Інші 10 припадають на величезний, незаслужений нами, але заслужений пацієнтом талан.

– Цікаво, – Самуїл ледь не плюнув від розчарування, шпурляючи портфель і темпераментно роззуваючись, – лікування також відмінять? Може, і лікарні, і поліклініки? Тоді я їм також не знадоблюся? Заретушують нас разом з Кацем так, як учнів у шкільних підручниках примушували «ворогів» замальовувати, щоб і дурних прикладів не було.

– Не виключено – усміхнувся Володимир Федорович. – Адже начальство має своє окремішне бачення.

Марія Ісааківна вибухнула:

– Прикуси язика, Петкевичу! Тебе нам тільки не вистачало!

– Навіщо кусати? Може, краще перекусимо? – як завжди, примирливо запропонував Володимир Федорович. – Сьогодні відмінили заняття, завтра відмінять відміну. Не голодувати ж нам через них? А щоб відмінити лікарні – це ж як їм самим треба захворіти, і на який сказ?

– Повиздихають усі! – рявкнув Самуїл.

Кларі усе ж таки вдалося заспокоїти його – щоб Кларі не вдалося?

– Боялися, що він когось із них отруїть, – зауважила вона. – А що ж іще залишається з таким-то прізвищем?! Воно для них – гірше будь-якого трійла. Коли вони його чують, облича стають схожими на недоїдений лимон.

Самуїл погодився, що діагноз поставлено правильно.

На комунальній кухні досмажувалися котлети і вже настоювався борщ. Самуїл поцілував Клару та Михайлика – «Привіт, рудий!» і пробурчав: «Наче всіх уже в дитинстві замалював був, але ж ні, залишилися ще на свою біду. І на мою також». Затим пішов мити руки. На щастя для сусідів, особливо для Стрєлкіної, яка любила митися на зло усім годинами, ванна кімната була вільною.