Михайло Блехман - Римські цифри

– проспівав Самуїл, закінчивши перев’язувати чергову пачку книжок. Найважчі з них – довідник практикуючого лікаря та промови видатних російських адвокатів. Володимир Федорович тим часом пакував речі Михайлика – їх, як не дивно, було найбільше.

– Ваша верхняя Кацапетівка зачекає, нікуди не подінеться, – упевнено сказав Володимир Федорович. – Спішити нікуди, головне – нічого не забути. Все-таки не в «нижнє» якесь збираєтеся, а у «верхнє». Статус зобовязує.

– Згоден, Володимире Федеровичу, дорогий. Моя мама каже: все має бути як годиться.

– Ну, що вони – переживають? Балашівка на місці?

– Дякую, все гаразд. За Балашівку я спокійний. Тато працює на велозаводі малярем. Іда – на миловарній фабриці. Майя уже у п’ятому класі.

– Не переживають, що надовго від’їжджаєте?

Самуїл відповів не одразу – мабуть, тому, що саме взявся за нову пачку з дитячими книжками:

– Гадаю, переживають…

І додав весело:

– Три роки – це зовсім недовго, запевняю вас. Як-небудь і у відпустку до Харкова постараємося вирватися.

«Майже стільки, скільки ми пробули в евакуації, – мовчки заперечив Володимир Федорович. – Три роки тому ще й Михайлика не було…»

– Може, собаку має сенс завести? – спитав він, щоби не заперечувати вголос. – Село є село, аллах його забирай. Хоч і верхнє. Вам би собака на господарстві не завадив. А так вся надія – на вашу Надію, якщо я вірно зрозумів.

Самуїл скрикнув гидливо:

– Собака у хаті?

І одразу ж додав:

– Та хоч і надворі. Я сам буду сторожувати, аби тільки не смерділо псиною.

Михайлик відірвався від гри і смачно повторив нове слово кілька разів, наголошуючи на «с»:

– Псиною! Псиною! Псиною! Псиною!

«Які ви Антошо, слова промовляєте! – напевне сказала б Клара, але і вона, і Марія Ісааківна були на комунальній кухні.

На травневі свята Михайлик дуже налякав матусю і навіть Володимира Федоровича, якого взагалі-то ніколи не лякав. Коли Клара повернулася, здається, з бібліотеки, Марія Ісааківна зустріла її більш занепокоєною, ніж зазвичай.

– Кларо, дитина щось просить, а я нічого зрозуміти не можу.

– Мамо, – здивувалася Клара, – Мітусик уже досить добре розмовляє. Як можна його не зрозуміти?

– Ну так сама у нього спитай. Бідна дитина, навіть у мене вже сил не вистачає, а йому як же?

Клара взяла Михайлика на руки.

– Мітусику, чого ти хочеш? Скажи матусі, не тримай у таємниці.

Михайлик був заплаканим і змученим.

– Абликоти тутені… – заїкаючись, промовив він і знову заплакав.

– Чому ви з Самуїлом його навчили? – посміхнувся Володимир Федорович. – Таких слів не буває.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.