Роман Іваничук - Нещоденний щоденник

Отож після мого виступу Нагорний, не питаючи дозволу в голови зібрання, вийшов на сцену й почав паплюжити мене, мовляв я тільки на словах осуджую Президента, а фактично є його апологетом, що у своїх творах я не вивів жодного національного героя, – я сторопів, оскільки таких закидів мені ще не доводилося чути, а зал мовчав чи то не зорієнтований, чи приголомшений.

Та нарешті зірвався крик: людей дійняла образа і за мене, і за них самих, а нахаба стояв і далі обливав мене брудом, він кинув перед мене на стіл свою книжечку, яку я тут же відшпурнув, а тоді вискочили на сцену два дужі хлопці, струтили вниз провокатора, кинулися на нього, і я вмить зрозумів, що цього він і добивався: зараз почнеться мордобій, а завтра жовта преса зарясніє повідомленнями, що Іваничук зчинив бучу – і фестиваль, і я будуть скомпрометовані.

Я втихомирив публіку, провокатори вийшли із зали, сіли в свою машину й поїхали – мені ж стало зрозуміло, що нині на Львівщині розпочалася передвиборна президентська кампанія – і що то ще сподіється в Україні до наступної осені!

Не буде легкою боротьба за українську Україну – треба нам мобілізуватися в розумі, непримиренності, але й у вірі, що переможемо: народ, як бачиться, виходить із затишку на плац.

12 серпня.Стаття про жидачівський фестиваль і про інцидент, який стався під час його проведення, з’явилася сьогодні в газеті «За вільну Україну», автор Богдан Галицький, він же Вовк, відомий у Львові журналіст. Подаю її повністю з різних міркувань: хай читач знає не тільки мою, а й об’єктивну думку свідка, крім того стаття засвідчує характер моїх презентацій, а ще мушу признатися, що мені приємна добра думка людей про мою працю.

«Цвяхом другого фестивального дня, опріч гарного концерту, стало обговорення книжки «Вогненні стовпи» Романа Іваничука за участю автора. Роман Іванович скромно відмовився від епітетів «великий» та «ґеніальний», яким одразу ж обдарували його жидачівці, й розповів історію створення роману. Колись, ще школярем, у зошиті написав він оповідь про УПА. Того зошита знайшли чекісти, і їхній лейтенант, потрясаючи ним над головою, пообіцяв ще вернутися. Одначе був убитий того самого дня. Подальша доля зошита невідома, але тепер, після багатьох років, збагачений життєвим і творчим досвідом, Роман Іваничук повернувся до теми, і так з’явилися «Вогненні стовпи». Це історія героїчної боротьби українців за незалежність, виснажливих і кровопролитних битв на два, а фактично, якщо врахувати польський, – на три фронти, наголосив Іваничук. Ту історію авторові допоміг написати старший брат, що воював в УПА і був чи не найкращим консультантом. На думку Романа Іваничука, твір особливо потрібен на сході України, де автора ще недавно погірдливо називала бандерівцем. Рух опору українців не мав аналогів, бо в інших країнах опирався на підтримку своєї держави, – наша ж УПА була воістину народним формуванням, і народ піднявся до усвідомлення необхідності годувати й зодягати свою армію.

Не обійшлося й без ложки дьогтю у загалом щирому й теплому вшановуванні 74-літнього метра української літератури. Книговидавець зі Львова Олександр Нагорний звинуватив Іваничука у колишній підтримці президента Кучми і в тому, що депутат Іваничук проголосував за Конституцію, яка відкинула ідею державної ідеології. (За неї я не голосував, бо на той час вже не був депутатом, й аж ніяк наша Конституція не відкидає державної ідеології. – Р. І. ) За це був нагороджений звинувачувальним словом «провокатор» з уст самого Іваничука та зневагою зали і миттю позбавлений слова.

Натомість Остап Федоришин наполягає на величі Іваничука, стверджуючи, що в Україні немає кращого історичного романіста, на творах якого виховалося кілька поколінь українських патріотів. І з цим не можна не погодитись. До речі, депутат Остап Федоришин пообіцяв утішеній аудиторії, що при формуванні бюджету наступного року доможеться фінансування нового Іваничукового роману».

25 серпня.Напередодні нашого найвеличнішого державного й національного свята – Дня Незалежності затлінилася в пресі й на телебаченні безсоромна кампанія із знайомим більшовицьким душком, про яку й не випадало б нині згадувати, якби вона не мала, як і безліч інших заходів діючої нині влади, антиукраїнського підґрунтя, – навколо щорічного сходження Віктора Ющенка на Говерлу, мовляв, той безшабашний натовп «нашоукраїнців», що супроводжує свого лідера на пік Карпат, нищить рослинність, залишає після себе гори сміття – тож треба шкідливу традицію заборонити.