Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Результати підрахунку голосів надсилалися з виборчих дільниць до Центральної виборчої комісії, де кількість голосів, поданих за «Єдину Росію», подекуди завищувалася в два-три рази. В Москві, за даними одного екзит-полу (пізніше скасованого через «неточність»), «Єдина Росія» отримала 27% голосів виборців [234] Judah B. «Fragile Empire», 234. . Коли ж ЦВК оголосила результати, то по Москві для «Єдиної Росії» вони підскочили до 46,5%, а по всій країні на сусідніх дільницях було зафіксовано абсолютно незіставні результати: на одних підтримка провладної партії становила 30%, на інших — 80% [235] Judah B. «Fragile Empire», 233. . Аналіз показав, що таке голосування за «Єдину Росію» було пов’язано з явкою на вибори, тобто відбувалося масове вкидання бюлетенів на користь цієї партії. Крім того, результати «Єдиної Росії» наближалися до круглих цифр — 50, 60, 70%, — що свідчило про те, що місцеві чиновники намагалися досягти наперед визначених показників. Такі самі сплески мали місце на виборах до Думи 2007 року [236] Judah B. «Fragile Empire», 233, Шпилькин С. «Статистика исследовала выборы», Gazeta.ru , 10 декабря 2011. .

Шахрайство на виборах 4 грудня відбувалося в той час, коли психологічний ефект від підвищення рівня життя вже слабшав, і значна частина населення зрозуміла, що рішення Путіна йти на третій термін фактично позбавляло народ громадянських прав. Упродовж 2000-х років на мітинги опозиції зазвичай збиралося кількасот чоловік, але в 2012-му вочевидь сфальсифікований підрахунок голосів зібрав на стихійну демонстрацію 5 грудня на Чистих Прудах у Москві 10 тисяч. Більшість людей дізналися про подію через соціальні мережі. Блогер Олексій Навальний затаврував «Єдину Росію» як «партію шахраїв і злодіїв», і це гасло з’явилося на поспіхом виготовлених транспарантах [237] Judah B. «Fragile Empire», 235. . За цим мітингом 10 грудня відбувся ще один, на Болотній площі навпроти Кремля, й на нього прийшло вже до 60 тисяч осіб. На проспекті Сахарова 24 грудня зібралося вже понад 100 тисяч, хоча температура опустилася нижче нуля. Навальний був найпопулярнішим промовцем на цьому мітингу. «Я бачу досить людей, аби захопити Кремль і Білий дім прямо зараз, — сказав він. — Але ми люди мирні, ми цього не робитимемо. Однак якщо ці шахраї та злодії і надалі дуритимуть нас, і надалі брехатимуть нам, і крастимуть у нас, ми заберемо те, що належить нам по праву» [238] Judah B. «Fragile Empire», 243. . Того дня тисячні мітинги протесту відбулися також у Петербурзі, Пермі, Самарі, Казані, Єкатеринбурзі та Новосибірську. Це були наймасовіші демонстрації з часів розвалу Радянського Союзу [239] Judah B. «Fragile Empire», 242. .

Поява масових протестів у мовчазній до того країні не пройшла повз увагу Кремля. Протягом одинадцяти років путінський режим будував систему бюрократичного контролю, і доки правляча група залишалася згуртованою, кинути виклик цій системі можна було лише за допомогою масових протестів. Тепер можливість таких протестів була вже не лише теоретичною. Лілія Шевцова — один із найпроникливіших аналітиків Росії — писала, що нова суспільна активність викликала паніку в керівництві країною, яке злякалося, що втрата політичного контролю призведе до втрати свободи чи навіть життя. «В Кремлі до пізньої ночі горіло світло, — писала вона, — і висновки було зроблено: варто послабити хватку, й ти закінчиш, як Хосні Мубарак чи Муаммар Каддафі» [240] Shevtsova L. «Putinism Under Siege: Implosion, Atrophy, or Revolution», Journal of Democracy , July, 2012. .

За спокоєм доби путінського правління приховувався брак упевненості в собі, і інтенсивність протестів посилювало те, що Олена Панфілова назвала «синдромом останніх днів Помпеї» [241] Ioffe J. «Net Impact: One Mans Cyber-Crusade Against Russian Corruption», The New Yorker , April 4, 2011. .

Майже всі найбагатші росіяни здобули свої статки за допомогою політичної протекції, і якщо людині, яка забезпечувала певну монополію, щось загрожувало, то в небезпеці опинялися й ті, хто залежав від її корупційної підтримки. Провідні бізнесмени та чиновники почали шукати надійні притулки, відмивати гроші та переводити свої активи за кордон. Це відбувалося й у 2008-му, коли було ще не відомо, чи балотуватиметься Путін у президенти втретє, але виведення капіталів з країни після протестів 2011 року була в три-чотири рази масштабнішою. Один американський юрист, близько знайомий із олігархами путінської доби, зауважив: «Відсутність патріотизму в еліти вражає».

Президентські вибори 4 березня наближалися, й Медведєв оголосив низку реформ, які мали пригасити протести, йшлося про повернення прямих виборів губернаторів і спрощення реєстрації політичних партій. Однак можливість обирати губернаторів зводилася нанівець державним контролем за висуванням кандидатів, а лібералізація реєстрації партій — забороною об’єднань. Це сприяло створенню безлічі дрібних партій, підтримуваних Кремлем, які ще більше заплутали виборчу ситуацію [242] Satter D. «Russia’s Choice», National Review , July 30, 2012. .