Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Протягом якогось часу Путін і Медведєв удавали конкуренцію між собою. Путін обстоював «стабільний, спокійний розвиток». Медведєв — немовби у відповідь — говорив: «Неправильно орієнтуватися лише на спокій і помірне зростання. Під цим... може приховуватися звичайна стагнація» [224] «Putin: Russia Must Be Strong To Withstand Foreign Threats», Radio Free Europe / Radio Liberty , April 21, 2011; Smith G. T. «Medvedev Puts Russia in a Choice Situation», The Wall Street Journal , June 23, 2011. . Він називав сировинні багатства Росії «наркотиком» і засуджував корупцію та «правовий нігілізм» у країні [225] Satter D. «Russia’s Looming Crisis», 6. , але для подолання цих проблем не робив жодних кроків. Його заяви мали звучати як президентські, але єдиним їхнім наслідком було подання оманливого сигналу лібералам, які сподівалися на позитивні зміни.

За чотири роки свого президентства Медведєв змінив тільки одне в путінській системі: йому вдалося збільшити президентський термін із чотирьох років до шести. Однак стабільність не могла тривати вічно. Що довше цей режим залишався при владі, то корумпованішим він ставав і то більше нехтував межами дозволеного, й це дедалі більше відчужувало від нього населення. Так само не міг бути вічним російський економічний бум. У 2008 році внаслідок світової економічної кризи різко знизився темп розвитку економіки. Наступного року його було відновлено, але до попереднього рівня він не повернувся. Директор Левада-центру Лев Гудков писав у вересні 2011 року в «Новой газете»: «Це бідне та втомлене від струсів суспільство було готове заплющити очі на адміністративне свавілля та війну в Чечні, корупцію та зростання соціальної нерівності, не кажучи вже про імітаційну демократію та фокуси з виборами. Переважна маса людей, включно з найбіднішими, повірила, що зростання добробуту — це надовго» [226] Гудков Л. «Кто виноват, что нам плохо?», Новая газета , 21 сентября, 2011. .

Економічна криза підірвала цю довіру. Раптом виникли сумніви щодо майбутнього та здатності влади керувати. Але процес, який призвів до політичного пробудження населення, почався не з оцінки економічної ситуації, а з усвідомлення росіянами того факту, що Путін збирається залишатися у владі довічно.

2011 року Путін почав подавати недвозначні сигнали щодо свого наміру повернутися на президентську посаду. Він знову став об’єктом підлесливої уваги державного телебачення: то роз’їжджав на мотоциклі «Харлей-Девідсон», то сидів за роялем, наспівуючи хіт 50-х років «Blueberry Hill». Перший заступник глави президентської адміністрації Владислав Сурков зізнався в одному інтерв’ю в липні 2011 року, що вірить у те, що Путіна послав Росії Бог [227] В. Сурков: «Путин послан богом!», youtube.com . . У ЗМІ повідомлялося про жіночу секту, яка вважала Путіна реінкарнацією апостола Павла [228] Osborn A. «All-female sect worships Vladimir Putin as Paul the Apostle», The Telegraph , May 12, 2011. .

24 вересня 2011 року на з’їзді партії «Єдина Росія» Медведєв офіційно оголосив, що не балотуватиметься на посаду президента вдруге, й закликав партію підтримати кандидатуру Путіна. Речник Російської православної церкви, протоієрей Всеволод Чаплін, назвав рішення Медведєва вийти з гри прикладом «доброти й моральності в політиці», якому може «позаздрити... більшість країн у світі», включно з «тими, що намагаються нас вчити» [229] «В Церкви благословили решение о «мирной и дружеской» передаче власти от Медведева к Путину», Interfax , 26 сентября 2011. .

Однак усвідомлення того, що Путін повертається до влади, деморалізувало міський середній клас Росії, який складав приблизно 40% мешканців Москви та 20–30% мешканців інших великих міст [230] Clover Ch. «Russia’s middle class finds its feet», Financial Times , December 12, 2011. . Багато хто почав рахувати, скільки їм буде років, коли Путін залишить свою посаду після двох термінів, у 2024 році. Для більшості майбутнє за Путіна означало насамперед професійну безплідність і національну стагнацію.

4 грудня відбулися вибори до Держдуми, і «Єдина Росія» здобула більшість голосів на тлі явних ознак фальсифікації виборів. Фотографії, що засвідчували масове вкидання бюлетенів до урн і «каруселі», надходили до штабів спостерігачів з усієї країни. Офіційний результат — 49,3% голосів за «Єдину Росію», що забезпечувало їй 238 із 450 місць у Думі. Але, на думку аналітиків, ця партія не могла здобути більше 35% [231] Judah B. «Fragile Empire: How Russia Fell in and out of Love with Vladimir Putin», 233. . Найлегше було примусити проголосувати за неї виборців на закритих дільницях — у військових частинах, психіатричних лікарнях і в’язницях, наприклад, в одній московській психіатричній лікарні підтримка пропутінської партії складала 99,5% [232] Judah B. «Fragile Empire», 233. . Держслужбовців теж примушували голосувати за «Єдину Росію», причому виборці могли голосувати кілька разів завдяки спискам, повним «мертвих душ» [233] Judah B. «Fragile Empire», 232. .