Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Угода Павлюченкова зі стороною обвинувачення дозволила приховати слід, що вів до замовника. Даних на підтвердження офіційної версії — нібито за цим злочином стояв Березовський — немає. 20 червня 2014 року було оголошено вирок п’ятьом особам. Гайтукаєв, який наймав банду, та його племінник Рустам Махмудов, кілер, отримали довічне ув’язнення; Ібрагім і Джабраїл Махмудови — відповідно 12 і 14 років за стеження за Політковською в день убивства; Хаджикурбанов — 20 років як співучасник. Жоден із них, найімовірніше, не знав замовника вбивства.

Окрім Литвиненка та Політковської, були вбиті й інші відомі політичні опоненти Путіна. Сергій Юшенков розслідував підриви житлових будинків, збирався розслідувати справу «Норд-Оста», а також був співголовою «Ліберальної Росії» — нової політичної партії, яка, схоже, мала шанс стати головною опозиційною до Путіна демократичною партією. Юшенкова застрелили біля будинку, де він мешкав, 17 квітня 2003 року, лише за кілька годин після отримання реєстраційних документів, необхідних для участі партії у грудневих виборах до Думи. Михайла Коданьова, другого лідера «Ліберальної Росії», судили й дали 20 років ув’язнення за замовлення вбивства Юшенкова. Коданьов наполягав на своїй невинуватості й був засуджений лише на підставі свідчень іншого підозрюваного, Олександра Винника, який зробив кілька суперечливих заяв [209] «Генри Резник: Коданева оговорили», Grani.ru , 17 марта 2004. . Через два роки репортер газети «Moscow News» Ігор Корольков дізнався, що відеокамера біля будинку, де було вбито Юшенкова, зафіксувала двох людей, що біжать від будинку відразу після вбивства. Міліція вилучила цей відеозапис, але до матеріалів справи Коданьова його так і не було додано [210] Satter D. «Who Killed Litvinenko», The Wall Street Journal , November 28, 2006. .

У липні 2003 року Юрій Щекочихін, ще один депутат Думи, який розслідував вибухи в житлових будинках, помер від невідомої хвороби. Як журналіст «Новой газеты» він розслідував також справу меблевих магазинів «Гранд» і «Три кити», заснованих батьком одного високопосадовця з ФСБ: власники підозрювалися в ухилянні від сплати імпортних мит на мільйони доларів. Щекочихін захворів, повернувшись до Москви з відрядження до Рязані. Хвороба катастрофічно прогресувала — від лущення шкіри до набряків дихальної системи і мозку та, зрештою, смерті. Родичам відмовили в наданні офіційного медичного висновку про причину захворювання й заборонили брати зразки тканин. Під час похорону нікому не дозволяли наближатися до тіла. І все ж таки журналістам із «Новой газеты» вдалося отримати зразок тканини й надіслати його для перевірки за кордон, але він виявився надто малим, аби отримати переконливий результат.

Ще однією жертвою стала Наталія Естемірова, яка працювала разом із Політковською й після її смерті була фактично єдиним живим джерелом інформації про тортури та вбивства, що здійснювалися спецслужбами в Чечні за Кадирова. Естемірову викрали на вулиці Грозного 15 липня 2009 року, вивезли до лісистої місцевості в Інгушетії і застрелили. Під час її останньої зустрічі з Кадировим той фактично передрік їй смерть. Коли Естемірова критично висловилася щодо примусу молодих дівчат у Чечні до носіння хіджаба, Кадиров відповів: «У мене руки по лікоть у крові, але я цього не соромлюсь. Я вбивав і вбиватиму поганих людей. Ми боремось із ворогами республіки» [211] «Natalya Estemirova Kidnapped in Grozny, Found Dead in Ingushetiya», Eurasia Daily Monitor, publication of The Jamestown Foundation , July 16, 2009. .

Жертвами політичних убивств були зазвичай росіяни, але однією з них став американець — Пол Хлебніков, редактор російської редакції журналу «Форбс». Хлебніков написав критичну біографію Березовського, використавши інформацію, надану генералом ФСБ Олександром Коржаковим, начальником охорони Єльцина. На момент своєї смерті Хлебніков, як вважалося, розслідував розподіл власності в Москві родиною Лужкова та перерозподіл власності в сфері телекомунікацій. Його було застрелено на вулиці 9 липня 2004 року [212] Корольков И. «У него не было шансов выжить», Svoboda.org , 20 июля 2014. .

Російська влада звинуватила в цьому злочині групу чеченців, і в 2006 році в одному з московських судів відбувся судовий процес. Прокурор сказав, що це вбивство замовив чеченський високопосадовець Хож-Ахмед Нухаєв, якому не сподобалося, як його зобразили в книжці Хлебнікова. Це пояснення мало кого переконало — не лише тому, що таке вбивство виглядає абсурдно надмірною реакцією, а й тому, що назагал Нухаєв описаний у книжці доброзичливо [213] Корольков И. «У него не было шансов выжить». . Нухаєв перед убивством зник, але двох чеченців — Мусу Вахаєва та Казбека Дукузова — звинуватили в здійсненні цього злочину за його наказом. Несподіваного повороту справі надав Сергій Соколов, який розслідував убивство Політковської. Він сказав, що Дукузов пов’язаний із Гайтукаєвим — агентом ФСБ, який наймав кілерів Політковської [214] Satter D. «Journalism of Intimidation», Forbes.com , July 7, 2009. . Дукузова та Вахаєва виправдали, але Верховний суд скасував цей вердикт і призначив новий судовий процес. Тим часом зник Дукузов. Сьогодні справа Хлебнікова більше не є предметом активного розслідування [215] Satter D. «Journalism of Intimidation». .