Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Потенційними жертвами були дві категорії людей: опоненти режиму та його незручні друзі. Коли вбивали опонентів, мотив був зазвичай зрозумілий. Коли жертвами ставали друзі, що перетворилися на проблему, здогадатися про причини було важче.

Мабуть, найвідомішим убивством політичного опонента було вбивство Олександра Литвиненка, у минулому втікача-агента ФСБ, автора книжок про підриви житлових будинків і зв’язки ФСБ з організованою злочинністю. Литвиненко публікував також статті на сайтах чеченських повстанців, де знущався з ФСБ та особисто Путіна. Його смерть 23 листопада 2006 року стала першим у світі випадком радіаційного отруєння, а щодо мотивів цього висувалися різні версії. Багато хто припускав, що причиною стали його книжки та статті. Проте більш імовірно, що проблема полягала не в тому, що писав Литвиненко, а в тому, ким він був. Від агентів ФСБ очікується цілковита лояльність до режиму. Не повинно взагалі виникати ситуацій, коли вони переходять в опозицію. Литвиненко ж своїм прикладом показав, що навіть агенти ФСБ можуть думати й діяти самостійно. За режиму, де панує ФСБ, це був виклик, яким не можна було знехтувати.

Литвиненко захворів 1 листопада, після чаювання з Андрієм Луговим, власником однієї з московських охоронних фірм, і його діловим партнером Дмитром Ковтуном у барі «Pine» готелю «Міленіум» у Лондоні. Два наступних дні він страждав від блювоти та діареї. У нього почало випадати волосся, а в крові різко знизився рівень лейкоцитів. Лікарі запідозрили радіаційне отруєння, але крізь шкіру можуть проникати лише гамма- та бета-частки, а в крові Литвиненка не було гамма- чи бета-радіації. 20 листопада його перевели до відділення інтенсивної терапії, куди вдалося проникнути одному фотографу, який зняв його — виснаженого, безволосого, з очима, що дивляться в камеру. Ця світлина з’явилася на перших шпальтах газет усього світу [193] LeVine S. «Putins Labyrinth: Spies, Murder and the Dark Heart of the New Russia», New York: Random House Trade Paperbacks, 2009, 140. . 22 листопада його стан погіршився, й серце двічі зупинялося. Наступного вечора було оголошено про його смерть.

Друг Литвиненка Олександр Гольдфарб прочитав зроблену Литвиненком заяву, в якій той звинувачував Путіна в своєму вбивстві. «Ви можете змусити замовчати одну людину, — йшлося в заяві, — але протест усього світу лунатиме у ваших вухах, пане Путін, усю решту вашого життя» [194] LeVine S. «Putins Labyrinth: Spies, Murder and the Dark Heart of the New Russia», 142. .

Литвиненко помер, так і не довідавшись, хто саме його вбив, але напередодні смерті зразки його сечі було надіслано до Центру досліджень ядерної зброї (AWE), який контролює британський ядерний арсенал. Там їх перевірили на альфа-випромінювальні елементи, які, на відміну від бета-часток, не можуть проходити крізь шкіру, але є смертельними, коли потрапляють усередину організму. Перевірка показала наявність полонію-210 — альфа-випромінювача. Якби Литвиненко помер раніше, причину смерті, можливо, так і не визначили б [195] Felshtinsky Y., Pribylovsky V. «The Corporation: Russia and the KGB in the Age of President Putin», New York and London: Encounter books, 2008, 487. .

Після виявлення полонію британська поліція почала ретельно перевіряти пересування Литвиненка. Сліди полонію було знайдено в барі «Pine», в суші-барі, де Литвиненко обідав із Луговим і Ковтуном 16 жовтня, та на кріслі літака «Британських авіаліній», яким Луговий летів з Москви до Лондона 25 жовтня [196] Fenton B., Steele J., Highfield R., Gardham D. «Net tightens on the amateur assassins», The Telegraph , December 1, 2006; LeVine S. «Putins Labyrinth: Spies, Murder and the Dark Heart of the New Russia», 145. .

На прес-конференції в Гельсінкі, яка відбувалася наступного дня після смерті Литвиненка, але до того, як було виявлено полоній, Путін сказав, що ознак насильницької смерті тут немає й ця справа використовується в політичних цілях. Віце-прем’єр Сергій Іванов заявив, що Литвиненко мав «низький рівень інтелекту» і був схильний до провокацій. «Для нас, — сказав він, — Литвиненко — ніхто» [197] Сергей Иванов: Литвиненко не был разведчиком, НТВ , 16 декабря, 2006. .

Британія відрядила до Москви слідчих і звернулася з проханням про допит Лугового, Ковтуна та інших росіян. У відповідь Кремль сказав, що проводить власне розслідування й попросив дозволу допитати із сотню людей у Лондоні, включно з Борисом Березовським. Через півроку після смерті Литвиненка британський прокурор офіційно зажадав екстрадиції Лугового. Путін відмовив, сказавши, що Конституція Росії забороняє видавати громадян за кордон для суду, хоча Росія й підписала Європейську конвенцію про екстрадицію в 2001 році. Британці, сказав Путін, мають передати свої докази московським прокурорам і дозволити вирішити цю судову справу російській судовій системі. У грудні 2007 року Луговий, який у Росії вважався героєм, був обраний до Держдуми від Ліберально-демократичної партії. Він наполягав на тому, що МІ-5 (британська військова розвідка) сфабрикувала проти нього справу. В інтерв’ю газеті «Известия», відповідаючи на запитання про вимоги щодо його поїздки в Лондон на допити, Луговий сказав: «Чому я маю кидати все і мчати до Англії?» [198] «Бизнесмен Андрей Луговой — о “деле Литвиненко”: “Почему я должен все бросать и нестись в Англию?”», Известия , 26 февраля 2007. .