Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Коли стало зрозуміло, що слідчі знаходять підтвердження провокацій з боку президентської сторони, Єльцин погодився на амністію для керівників парламенту, яких раніше називав «бандитами та злочинцями». Їх випустили з в’язниці, і розслідування дій самого президента зупинилося.

Після перемоги в жовтневому протистоянні Єльцин презентував країні новий проект Конституції, в якому президенту надавалися майже диктаторські повноваження. Замість Верховної Ради створювався менший орган — Державна Дума, яка фактично не мала контролю над виконавчою владою. Президент мав право одноосібно призначати всіх міністрів, за винятком прем’єр-міністра, якого мала затверджувати Дума. Якщо Дума відхиляла трьох президентських кандидатів на посаду прем’єра, президент міг її розпустити. Також президент контролював бюджет, призначав директора Центробанку та суддів Конституційного суду. Для усунення президента від посади були потрібні дві третини голосів депутатів парламенту, а також згода Верховного та Конституційного судів. Закони приймалися Думою, але президент міг накласти на них вето, подолати яке можна було лише двома третинами голосів, що майже неможливо в парламенті, який складається з численних фракцій.

Нову Конституцію було винесено на референдум одночасно з виборами до нового парламенту — 12 грудня 1993 року, лише за місяць після оприлюднення її тексту. У референдумі, як стверджувалося, взяли участь 54,4% виборців, із них 58,4% проголосували за нову конституцію й 41,6% — проти [85] Reddaway P., Gliński D. «The Tragedy of Russia’s Reforms: Market Bolshevism against Democracy», 432. . Таким чином, її підтримали близько 30 відсотків електорату. З технічного погляду цього було досить: Єльцин запровадив норму, за якою для набуття Конституцією сили закону за неї мали проголосувати лише 25% виборців [86] Що стосується Конституції, то схоже, було рішення проштовхнути її ухвалення за будь-яку ціну. На відміну від існуючого закону про референдуми щодо ухвалення рішень із конституційних питань, за яким голосів «за» мало бути більше як 50% від загального числа виборців із правом голосу (цей поріг діяв на квітневому референдумі щодо довіри Єльцину та його економічній політиці), поріг для схвалення Конституції було встановлено на рівні 50% від наявних виборців, а потрібну явку — на рівні 50% від усіх виборців із правом голосу. Таким чином, поріг для схвалення знизився з 50 до 25% усіх виборців. Аби виправдати цю зміну, яка була прямим порушенням закону, референдум назвали «всенародним голосуванням». McFaul M., Petrov N. (eds.) The Political Almanac of Russia, 1997, Volume 1, Elections and Political Development, Moscow: Carnegie Endowment for International Peace, 1998. 180. . Утім, підозри щодо шахрайства з цим голосуванням виникли одразу. Особливу увагу привернула поява близько 9 мільйонів бюлетенів незрозумілого походження [87] Bivens M. «Ballot Fraud: Not If, but How Much», The Moscow Times , June 4, 1996. . Незалежний аналіз, проведений Олександром Собяніним із проурядової партії «Вибір Росії», показав, що проголосувало лише 46,1% електорату, а не 54,4%, як стверджувалося урядом. Отже, явка була на 3,9% нижчою за необхідний мінімум. Президентська команда так і не пояснила походження додаткових бюлетенів і проігнорувала всі вимоги щодо проведення розслідування. Існує велика ймовірність того, що Конституцію 1993 року населення ніколи не схвалювало [88] Західних спостерігачів не допустили до штаб-квартири ЦВК під час підрахунку голосів. Офіційні результати було опубліковано не протягом 10 днів після голосування, як того вимагав закон, а більш ніж за два місяці, та й то частково. Після оприлюднення в газеті «Известия» виявленої Собяніним фальсифікації явки на 9 мільйонів голосів його команду відсторонили від роботи, а архіви конфіскували. Bivens M. «Ballot Fraud: Not If, but How Much». .

Руйнування Єльциним Верховної Ради та створення суперпрезидентства знищили в Росії будь-яку можливість справжнього поділу влади. Першим серйозним наслідком стала війна в Чечні. Єльцину вона була потрібна, бо після подій жовтня 1993 року він більше не міг звинувачувати парламент у своїх провалах. Секретар єльцинської Ради Безпеки Олег Лобов говорив Сергію Юшенкову, голові оборонного комітету Думи, що війна на порозі. «По телефону, — розповідав Юшенков, — Лобов сказав таку фразу: “Це не лише питання цілісності Росії. Нам потрібна маленька переможна війна для підвищення рейтингу президента”» [89] Dunlop J. B. «The Moscow Bombings of September 1999», 14. . Російські служби безпеки зібрали проти сепаратистського режиму в Чечні добровольче формування, яке мало захопити Грозний, поставити маріонетковий уряд і вимагати введення російських військ. Але 26 листопада 1994 року це формування було розтрощено чеченським військом, лояльним до Джохара Дудаєва. Єльцин наказав чеченцям до 15 грудня скласти зброю. Але російська армія вже 2 грудня почала завдавати авіаударів по Чечні, а 11 грудня туди трьома колонами ввійшли російські військові з’єднання.