Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Шок від цих вибухів дозволив Путіну за допомогою державного телебачення створити собі імідж жорсткого лідера, який мститься за напад на мирних громадян. Опівдні 31 грудня 1999 року Єльцин у телевізійному зверненні оголосив, що достроково — на три місяці раніше — залишає посаду президента. За кілька годин після того на церемонії в Кремлі Володимир Путін став виконувачем обов’язків президента. Перше, що він зробив, це видав указ про надання Єльцину імунітету від переслідування. Цей указ оберігав Єльцина від обшуків, арешту та допитів, а також захищав його телефонні розмови, документи, багаж і листування.

Вибори було призначено на 26 березня. Путін утримався від проведення масштабної виборчої кампанії і навіть не афішував своєї позиції щодо проблем, які стояли перед країною. Вибори він виграв, здобувши 54% голосів. Його суперник, лідер комуністів Геннадій Зюганов, отримав 30%. Російський народ обрав людину, про яку не знав нічого, крім того, що вона мститься за підриви житлових будинків.

Виникнення кримінальної олігархії та покладання на силові та протизаконні методи створення авторитарної політичної системи не могли не вплинути на суспільну свідомість. Їхніми наслідками стали розпливчастість моральних критеріїв, зростання ірраціональності й нехтування цінністю людського життя. Успіх у Росії так міцно пов’язувався зі злочинністю, що нікого не дивувало, коли бандити перетворювалися на громадських діячів. Отар Квантрішвілі, який став одним із найпомітніших «світських левів» столиці, починав свою кримінальну кар’єру в 1980-х, організувавши власну банду, яка займалася валютними спекуляціями, азартними іграми та вимаганням грошей у повій, що працювали в найкращих готелях Москви. Для управління всім цим бізнесом Квантрішвілі заснував холдингову компанію «Ассоциация XXI век», яка потім намагалася займатися експортом нафти, лісу та кольорових металів. Для отримання доступу до сировини йому були потрібні контакти з політиками. Їх він установив за допомогою Йосипа Кобзона — співака, який мав зв’язки з політичними лідерами. Через Кобзона, якого називали в цій організації «віце-президентом з гуманітарних питань», Квантрішвілі налагодив стосунки з оточенням Єльцина, колишнім мером Лужковим і високопосадовцями з ФСБ і МВС. Він був також арбітром у кримінальних суперечках і невдовзі став неофіційним емісаром організованої злочинності в суспільстві та представником суспільства в кримінальному світі [96] Башкирова В., Соловьев А., Дорофеев В. «Герои 90-х: люди и деньги», 252; Satter D. «Darkness at Dawn: the Rise of the Russian Criminal State», 134. .

«Ассоциация XXI век» мала імідж організації, що допомагала людям «вирішувати проблеми». Злочинці зверталися до Квантрішвілі за захистом від властей, а бізнесмени — за захистом від банд. Для респектабельності Квантрішвілі організував Фонд соціальної захищеності спортсменів імені Льва Яшина. Це зробило його московською знаменитістю. Його запрошували на телебачення обговорювати життя спортсменів, він став частим гостем конкурсів краси, спортивних подій і різних елітних вечірок. Наприкінці 1993 року він вирішив зайнятися політикою і створив власну політичну партію — «Спортсмени Росії». Однак 5 квітня 1994 року Квантрішвілі був застрелений снайпером, коли виходив із лазні в оточенні охоронців. На його похороні були однаково представлені як політична та культурна еліта, так і кримінальні авторитети. Серед присутніх були Лужков, Гусинський, тренер Єльцина з тенісу Шаміль Тарпіщев і популярний співак Олександр Розенбаум. Під час поховання Квантрішвілі Розенбаум сказав: «Країна втратила, не побоюся цього слова, лідера» [97] Башкирова В., Соловьев А., Дорофеев В. «Герои 90-х: люди и деньги», 254; Satter D. «Darkness at Dawn: the Rise of the Russian Criminal State», 135. .

Ще одним так званим «лідером» був Анатолій Биков, чиє організоване злочинне угруповання захопило Красноярський алюмінієвий завод (КрАЗ) у ході одного з найкривавіших епізодів в історії російської приватизації. Биков був причетний до вбивств красноярських кримінальних авторитетів і бізнесменів, які вже платили за «дах» і не бажали платити ще й Бикову. Наприкінці липня й на початку серпня 1994 року, впродовж десяти днів, було вбито п’ятьох провідних красноярських бізнесменів. Потім сталися ще десятки вбивств. У числі жертв були держпосадовці, бізнесмени та Мустафа Мустафін, який приїхав із Москви, аби примусити Бикова робити внески у всеросійську кримінальну скарбницю ( общак ). Було вбито й кілерів, відряджених убити самого Бикова, а також чотирьох бізнесменів, яких Биков переплутав із найманими вбивцями [98] Satter D. «Darkness at Dawn: the Rise of the Russian Criminal State», 187. . Биківські бойовики не лише знищували своїх жертв на очах у всіх, а й стріляли в кожного, хто траплявся на шляху [99] Satter D. «Darkness at Dawn: the Rise of the Russian Criminal State», 187. . Балотуючись у депутати законодавчих зборів Красноярського краю, Биков визнав, що скористався «певними незаконними шансами», але сказав, що порушував закон тільки заради встановлення порядку та позбавлення регіону від злочинців. Він був обраний до законодавчих зборів, здобувши 80% голосів виборців.