Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

21 вересня Єльцин оголосив по телебаченню про ухвалення ним указу № 1400 щодо припинення діяльності З’їзду народних депутатів і Верховної Ради. Він повідомив, що вибори нових представницьких органів і референдум щодо нової редакції Конституції відбудуться 11–12 грудня 1993 року.

Приблизно опівночі Хасбулатов відкрив засідання Верховної Ради, яке мало розглянути питання, чи підпадають дії Єльцина під статтю 121–6 Конституції, яка передбачає усунення президента та його заміну віце-президентом у разі спроби розпустити парламент. Питання було поставлено на голосування, 136 депутатів проголосували «за» й шість — «проти». Після цього відбулося голосування щодо призначення президентом Олександра Руцького. Руцькой склав присягу, оголосив указ № 1400 нечинним і сказав, що бере на себе відповідальність за безпеку держави. Хасбулатов закликав депутатів не залишати будівлі парламенту. Тепер Росія мала двох глав держави й у перспективі — два уряди.

У серпні 1991 року Єльцин кинув виклик керівникам прокомуністичного заколоту з того самого Білого дому, де тепер депутати готувалися чинити опір розпуску парламенту. У 1991-му ніхто не відключав телефонів і електрики Єльцину та іншим членам російського уряду. Єльцин же, судячи з усього, не збирався повторювати їхніх помилок. Він спочатку відрізав міжміські телефонні лінії, а потім і весь комутатор 205, залишивши без телефонного зв’язку не лише Білий дім, а й увесь Краснопресненський район. Пізніше московська влада відключила в будівлі опалення та гарячу воду й відрядила на підступи до Білого дому велику кількість міліції.

22 вересня на захист Білого дому прибули націоналісти, серед них були члени Союзу офіцерів, група комуністів, група з фашистської організації «Російська національна єдність» і ветерани етнічних конфліктів в Абхазії і Придністров’ї. Керівники парламенту, побоюючись, що будівлю легко зачистять, якщо її залишити без захисту, почали озброювати добровольців. Озброївшись, вони утворили підрозділи, які вже не контролювалися депутатами. Демонстранти-комуністи вийшли на вулиці на підтримку парламенту й були побиті міліцією.

Поки йшли приготування до можливого збройного протистояння, в країні зростала підтримка парламенту. Надвечір 22 вересня 23 обласні ради проголосували за підтримку Верховної Ради й за визнання указу № 1400 не чинним на своїй території. 23 вересня голова Конституційного суду Валерій Зорькін виступив з ініціативою одночасного проведення нових виборів президента та парламенту як шлях виходу з цієї кризи. Ця пропозиція, відома як «нульовий варіант», здобула популярність, але була відкинута Єльциним і його прихильниками — начебто через те, що це призвело б до вакууму влади, а насправді тому, що згода означала б визнання існування парламенту, який Єльцин щойно ліквідував. І все ж таки було обіцяно не застосовувати силу проти Білого дому.

О 22-й годині 23 вересня в Білому домі було відключено електрику, неопалювана будівля поринула в темряву. Депутати запалили свічки й продовжили своє засідання, але в психологічній атмосфері відбулася певна зміна. У темряві захисники Білого дому набули вагомішого значення. Вони встановили пости на всіх поверхах, почали перевіряти документи та світити ліхтариками в обличчя. Було очевидно, що вони збираються слухатися лише своїх командирів. Водночас чутки про підтримку депутатів військовими та робітниками сприяли очікуванню народного повстання та подальшій радикалізації.

28 вересня до 10 тисяч демонстрантів зібралися перед міліцейськими загородами, аби підтримати Білий дім. Міліція ужила до них силу, б’ючи людей усякого віку, не перебираючи. Після цього міліція та внутрішні війська вжили заходів для повної ізоляції Білого дому. Вони обнесли його колючим дротом, і тисячні добре озброєні підрозділи перекрили доступ до центру міста. Хасбулатов сказав депутатам: «Білий дім став першим концтабором єльцинського демократичного ГУЛАГу».

Наступного дня патріарх Російської православної церкви Олексій II закликав обидві сторони до переговорів, які розпочалися днем пізніше в Даниловському монастирі. Президентська сторона не могла відмовитися від участі у перемовинах, запропонованих патріархом, але вони були не на її користь, бо самим фактом діалогу парламент визнавався законною гілкою влади, а в ході дискусій тиск на Єльцина зростав. Представники обласних рад у Москві вимагали припинити блокаду Білого дому. В Новосибірську делегати 14 областей і республік Сибіру погрожували в разі незгоди Єльцина з «нульовим варіантом» припинити сплату податків, перекрити Транссибірську магістраль і оголосити про створення незалежної Сибірської республіки» [74] Treisman D. S. After the Deluge: Regional Crises and Political Consolidation in Russia, Ann Arbor: University of Michigan Press, 1999, 35. .