Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Ці банди залучали важкоатлетів і боксерів зі спортивних клубів, аби ті виконували функцію рекетирів, і ділили між собою територію. Кожен, хто займався бізнесом на «їхній» території, мав платити данину ( дань ). Банди захищали своїх клієнтів від інших банд — ставали їхнім «дахом» ( крышей ). У 1992 році майже кожен власник ятки чи крамниці та кожен ринковий торговець платили бандитам. Крім захисту (головним чином від самих себе), ці банди надавали й інші послуги. Якщо виникала суперечка, бізнесмени часто вирішували питання за допомогою відповідного «даху» на зустрічі ( стрелке ). Зазвичай це була спроба розв’язати суперечку мирним шляхом. Але загроза силового варіанта існувала завжди, тож члени банд приходили на «стрілку», як правило, добре озброєними.

Більшість банд організовувалися за етнічною чи регіональною ознакою. Найповажніші з них відзначалися надзвичайно складною структурою. Вони мали власні аналітичні підрозділи, укомплектовані ветеранами КДБ чи міліції, які відповідали за планування вбивств і організацію прослуховування телефонних розмов, включно з розмовами самих членів банди. Вони забезпечувалися найновішою зброєю та амуніцією від збройних сил. Вони наймали фахівців із маркетингу, які допомагали їм визначати мішені для здирництва, а також адвокатів і бухгалтерів для розв’язання суперечок між підприємствами, котрі перебували під їхнім «захистом».

Спочатку найпривабливішими мішенями для рекетирів, окрім автозаправок і казино, були ринки, де торгівля велася за готівку. На багатьох ринках товарообіг приносив незареєстрованих прибутків на мільярди доларів. За різними оцінками, фінансові потоки одного з московських ринків — Черкизовського — сягали 8 мільярдів доларів на рік [65] Кислинская Л. «Кто ответит за базар?», Совершенно секретно , 1 апреля, 2006. .

Проте як джерело збагачення навіть найбільші ринки не можна було порівняти з державним бюджетом. Коли злочинні угруповання побачили, як «ділові люди» використовують свої зв’язки для накопичення величезних нетрудових статків, вони почали застосовувати терор для захоплення нових підприємств. На початку 90-х сотні банкірів, бізнесменів і урядовців стали жертвами замовних убивств. Лише в 1993 році в Росії було вбито 35 банкірів [66] Gupta, R. C, Collapse of the Soviet Union, Meerut: KRISHNA Prakashan media (P) Ltd., 1997, 66. . Цей кримінальний терор тривав недовго. Незабаром гангстери, бізнесмени та корумповані посадовці почали працювати разом. Гангстерам були потрібні бізнесмени, бо їм треба було кудись інвестувати свої капітали, а досвіду керування великими підприємствами вони не мали. Бізнесменам гангстери були потрібні для забезпечення виконання контрактів і стягнення боргів (на початку 1990-х багато підприємців-початківців позичали гроші для створення бізнесу, а потім забували їх повертати). І тим і іншим були потрібні шахраюваті посадовці, які видавали б їм ліцензії і дозволи на неконкурентній основі й прикривали б їх від закону.

Спочатку поведінка злочинців була, як правило, брутальною та агресивною, але з часом вона змінювалася. Багато хто з бандитів, прагнучи виглядати як «бізнесмени», почали вдягати костюми від провідних європейських модельєрів, ставали постійними клієнтами найкращих московських перукарів. Їхня справжня сутність виявлялася лише в слабкості до золотих ланцюгів і схильності втрачати витримку та вдаватися до погроз, стикаючись із опором.

Заради власної безпеки російські бізнесмени спеціально з’ясовували, які компанії пов’язані з бандитами або слугують прикриттям для організованої злочинності. Для іноземців, що займалися бізнесом у Росії, ситуація була складнішою. Нерідко виявлялося, що їхні ділові стосунки з урядом або якоюсь великою компанією обертаються прямим контактом зі злочинцями, які вимагають грошей за захист або за дозвіл на ведення бізнесу. Якщо іноземець намагався звернутися до правових механізмів, то часто пересвідчувався, що злочинці, які прагнуть його «захищати», мають зв’язки аж до самої верхівки.

Окрім криміналізованої економіки, в новому суспільстві розвинулася авторитарна політична система. Роль Єльцина в поваленні комунізму зробила з нього героя, але він швидко продемонстрував, що не має уявлення про справжню демократію чи поділ влади. Система, яку він прагнув створити в Росії, мала слугувати лише посиленню його впливу.

У жовтні 1993 року між двома найважливішими гілками російської влади — президентом і парламентом — розпочалася війна. Парламент раніше був союзником Єльцина. У листопаді 1991 року він проголосував за його особливі повноваження, а після розпаду СРСР схвалив його програму радикальних реформ. Однак Єльцин бажав цілковитого контролю над процесом економічних реформ і був не готовий ділитися владою з будь-ким. Через це конфлікту не можна було уникнути.