Віктор Суворов - Оповіді визволителя

— Ще по одній?

— Ну, давай, тільки це вже остання.

— Будь здоровий, Колю. Потягнули.

Потік портфелів з грошима наступного дня помітно ослаб, а ще через день вичерпався повністю, однак гнітюче відчуття важкої відповідальності не минало. Журавльов знав, як часом важко відзвітувати за який-небудь рубль, а тут така гора грошей і всі підвали завалені золотом, валютою, якимись паперами. Коли приїде приймальна комісія і доведеться все це оприбуткувати і здавати, так року ж не вистачить! А коли пропало що? А як за всі ці портфелі розрахуватися? Хрін його знає, скільки там мільйонів всередині! Багато з них навіть не опечатані.

Майбутня передача всього цього не давала спати ночами. Журавльов позбувся апетиту, зблід, схуд і змарнів. Місто вирувало. Всі його товариші під градом каменів і образ гасили танки, розганяли незадоволених, вишукували підпільні радіостанції, агітували і проповідували, відбиваючись від контри, що насідала. Всі, хто знав, де знаходиться Журавльов, заздрили йому самої чорною заздрістю. Кличка «Банкір» міцно прилипла до нього. А він заздрив тим, хто був на вулицях.

Тричі на день водій приносив Журавльову їжу: небувалі американські консерви, запашний хліб, французьке масло.

— Поїли б, товаришу майор.

— Гаразд, йди.

— Товаришу майор, ви тільки скажіть, чого бажаєте, я у тиловиків все що завгодно для вас дістану. А то ж нікому про вас подбати. У тиловиків зараз стільки жратви всякої закордонної, що диву даєшся. Ніколи ми такого не бачили.

— Гаразд, гаразд, йди.

— Товариш майор, можна один питаннячко?

— Давай.

— Товариш майор, дозвольте на танку за пару кварталів зганяти?

— Навіщо?

— Там аптека. А без танка патрулі наші прихоплять або чехи голову проломлять.

— Навіщо в аптеку-то тобі? Трипер, чи що, прихопив?

— Ні, товаришу майор, я за презервативами. І собі, і вам наберу.

— Мені не потрібні, а тобі навіщо?

Водій лукаво посміхнувся, показуючи очима на портфелі.

— У мене правий бензобак порожній, гроші ніким не лічені, спакуємо мільйон-другий в презервативи, та й покидаємо в бензобак. Ніхто не здогадається! Знаєте, скільки грошей в один презерватив увіткнути можна? Він же розтягується...

— Сволота! — Журавльов вихопив пістолет. — Кидай автомат на підлогу! Мордою до стіни!

— Я ж пожартував, товариш...

— Мовчи, сука! Тамбовський вовк тобі товариш! Визволитель чортів!

Пізно ввечері до банку на гусеничному бронетранспортері пробився начальник штабу дивізії, з ним троє товаришів у цивільному і конвой з ними.

— Що у тебе тут Журавльов, відбувається? — Невдоволено буркнув начальник штабу.

— Товаришу підполковник, мною заарештований водій Мальохін за спробу вчинити акт мародерства.

— Товариші розберуться. Де він у тебе?

Журавльов повів їх по коридору до центрального залу. Опинившись в залі, всі троє зупинилися як вкопані.

— Нам негайно потрібна радіостанція!

— Водій замкнений в тій кімнаті.

— Нам потрібна радіостанція, а не водій! — Грубо обірвав молодий білявий «товариш».

Змінили Журавльова раптово і без клопоту.

Через півгодини після того, як «товариші» зуміли зв’язатися зі своїм керівництвом, до банку підійшли ще два БТР-50П, набиті офіцерами і цивільними. Решту ночі Журавльов провів у зовнішній охороні банку, всередину його більше не пускали, навіть до туалету.

Рано вранці до банку підійшов танковий батальйон з 14-ї мотострілецької дивізії, яка була в резерві командарма. Командир танкового батальйону передав Журавльову наказ, підписаний особисто командувачем 20-ю гвардійською армією, який наказував Журавльову негайно вивести розвідбат за межі міста.

Журавльов полегшено зітхнув. Більш того, в наказі йшлося про те, що частина батальйону, яка охороняє мости, тимчасово виходить з його підпорядкування, отже, турбуватися про них не було необхідності. А вивести з міста лише глибинну роту з танковим взводом було дуже легко.

На підготовку пішло не більше десяти хвилин. Журавльов вишикував своїх розвідників, перевірив наявність людей, озброєння і боєприпасів. Заревіли танкові двигуни.

У цей момент на високому ганку банку з’явився молодий білявий «товариш».

— Гей, майоре, зачекай!

Нахабне звернення «товаришів», та ще в присутності солдатів і сержантів, завжди дратує армійських офіцерів, проте вони цього, звичайно, не показують.

— Чого ще?