Поки не було ясно, яким саме буде міст, полк тренувався — яким би міст не був, всі, хто буде його збирати, мусять працювати, як повітряні акробати під куполом цирку. Тим часом інженери продовжували розробляти технологію надшвидкісного складання залізничного мосту і його конструкцію. Було запропоновано відразу після завершення збирання пустити по мосту колієукладач і кілька ешелонів з рейками, щоб, не знижуючи темпу, прокласти відрізок залізничної магістралі на іншому березі річки, а вже після цього пустити через міст ешелони з військами і бойовою технікою. Ця ідея також була прийнята і схвалена.
Тим часом всі конструкторські бюро, що незалежно один від одного вели розробку моста, заявили, що побудувати наплавний міст навіть вантажопідйомністю 1500 тонн за такий короткий термін неможливо.
Огарков не здавався. На карту була поставлена його репутація і майбутнє. Генерал реагував швидко і точно. Перше, він звернувся в ЦК і домігся запевнення, що конструктору, якому все ж вдасться створити такий міст, буде присуджена премія, як мінімум — Державна. Друге, він зібрав усіх конструкторів на нараду і, повідомивши їм про рішення ЦК, запропонував обговорити всі деталі ще раз. На цій нараді була відкинута можливість переправити колієукладач і ешелони з рейками. Було вирішено також не переправляти колони танків одночасно з залізничними ешелонами. Крім того, всі вагони вирішили переправляти тільки порожніми, а поруч з поїздом пустити не колону танків, а колону вантажівок, також порожніх. Лишалася тільки одна проблема: як переправити локомотив, який важить більше ста тонн. Природно, виникла ідея знизити вагу локомотива наскільки це можливо.
Два локомотива, основний і дублюючий, терміново переробили. Всі, які тільки можна, сталеві деталі були замінені алюмінієвими. Тендери паровозів мали мінімальні запаси вугілля і води.
А час летів. Проект мосту закінчували вже прямо на заводі. Туди ж, на завод, прислали велику частину офіцерів залізничного полку знайомитися з конструкцією моста прямо в ході його виготовлення. Підприємства, які не працювали до того кілька місяців в очікуванні нового проекту, були переведені на цілодобовий режим роботи. Всі робітники отримували шалені гроші, всім обіцяли, в разі коли вони встигнуть вчасно, небувалі премії особисто від міністра оборони.
Перші елементи моста надійшли тим часом в полк, і почалися тренування. Щотижня прибували все нові елементи, в ході кожної тренувальної збірки міст ставав все довшим і довшим. Теоретичні розрахунки показували, що міст має витримати порожній ешелон. Як це буде на практиці, ніхто не знав. Небезпека полягала в тому, що при сильному прогині мосту під локомотивом потяг може перекинутися і впасти в річку.
У той день, коли почалися найбільші в історії людства військові маневри під кодовою назвою «Дніпро», в полк прийшли два останніх понтони.
Залізничний наплавний міст через Дніпро був побудований в рекордно короткий термін і, коли на правому березі вбивали останні палі, з лівого берега на міст плавно ввійшов локомотив і повільно потягнув за собою довгий поїзд. Одночасно з ешелоном на міст в’їхала колона військових машин.
Керівники партії і уряду і численні іноземні гості, які спостерігали за будівництвом гігантського мосту, просто не очікували, що він будується для залізничного сполучення і, коли локомотив в’їхав на міст, на урядовій трибуні дружно зааплодували.
Відповідно до того, як паровоз все далі і далі віддалявся від берега, прогин моста під ним загрозливо збільшувався [10] Це добре видно в одному з фрагментів документального фільму «Служу Радянському Союзу», який знятий Центральної студією документальних фільмів на навчаннях «Дніпро-67» і вийшов на екрани в 1968 році. Цей та інші фрагменти фільму, що ілюструють розповідь автора про ці навчання, можна подивитися в інтернеті, пройшовши посиланням https://www.youtube.com/watch?v=V4zMxktcniE — Прим. ред. (Посилання робоче — автор електронної версії, «сотник Крук»)
. Від прогину моста до двох берегів річки пішли важкі повільні хвилі і, відбившись від берегів, повернулися до мосту, плавно захитавши його з боку на бік. З вікон будки паровоза висунулися машиністи. Вони заклопотано оглядалися на всі боки, щоб встигнути вчасно зіскочити з локомотива, коли той впаде в воду. Іноземні гості помітили занепокоєння машиністів і поблажливо посміхалися.
Репутацію армії зокрема і країни в цілому треба було рятувати: ризикований трюк, здатний призвести до трагедії, міг ось-ось перетворитися в комедію.
Читать дальше