Віктор Суворов - Оповіді визволителя

У другій половині 1950-х років для американських атомних підводних човнів розроблялася ракета «Поларіс» на твердому паливі і з підводним стартом, на кожному човні — 16 таких ракет. За точністю, простотою конструкції і надійності вони різко перевершували будь-які ракети, створені в той час в Радянському Союзі. До початку 1961 року американці планували ввести в стрій (і ввели) п’ять таких підводних човнів. Далі вони задумували довести їхню кількість до чотирьох десятків.

Маючи військові бази по периметру Радянського Союзу, незаперечну перевагу в кількості ядерних боєприпасів і засобах їхньої доставки, американці не дуже поспішали з розробкою міжконтинентальних балістичних ракет.

Було й ще одна обставина, яка дозволила Радянському Союзу першим вирватися в космос. Парадоксально, та факт: СРСР вирвався вперед в космічній гонці саме через технологічну відсталість в окремих напрямках. Американці зуміли створити компактні термоядерні боєприпаси мегатонного класу, і тому дуже потужна ракета як засіб доставки їм була не потрібна. А радянським товаришам ніяк не вдавалося створити щось подібне: термоядерний заряд виходив надмірно важким — в районі п’яти тонн. Саме тому довелося створювати дуже потужну ракету, інакше такий заряд до Америки не донесеш. Ракету створили, а тут і атомники відзначилися: зуміли, нарешті, різко, до однієї тонни, знизити масу заряду.

І вийшла нісенітниця. Ракета 8К71 — гранично складний і вкрай дорогий виріб, з громіздким і вразливим стартовим комплексом, який під землю не сховаєш і від ядерних ударів не захистиш, з тривалим часом підготовки до старту, складна і дорога в експлуатації (поруч зі стартовим комплексом необхідно тримати кисневий завод, безліч всякого допоміжного обладнання і незліченну кількість фахівців дуже високого рівня). Та ця ракета здатна підняти і доставити в будь-яку точку земної кулі п’ять тонн вантажу!

Правильно. Тільки необхідність в доставці такого чималого вантажу вже відпала. Було ясно, що в даний момент ракета потрібна, бо нічим іншим Америку не дістати, проте у цієї ракети не було майбутнього. Ракетним військам був потрібен носій набагато менших розмірів, більш надійний, простий у виробництві і експлуатації.

Що ж робити Королеву, що робити його заступникам, величезному колективу конструкторів, інженерів, випробувачів, робітників, будівельників? Вони працювали багато років, вклали в справу серце і душу, сплатили за дітище своє розхитаними нервами і зруйнованими сім’ями, інфарктами та інсультами, роками без відпусток, місяцями без вихідних, ночами без сну. І створили те, що нікому не потрібне. Що робити з гігантським заводом, обладнаним найсучаснішою технікою, на якому налагоджений випуск ракет, здатних піднімати по п’ять тонн? Що робити з десятками суміжних заводів і виробництв? Що робити з ракетним полігоном, який зведений в дикому солончаковому степу для запуску гігантських ракет, які військовим тепер не потрібні?

І Корольов написав доповідь в Центральний Комітет: чому б не запустити штучний супутник Землі? Коли для військових цілей ракета в перспективі не стане в нагоді, так давайте в мирних цілях спробуємо.

Подумали товариші в Центральному Комітеті, та й погодилися: ну, спробуй. Щоб добро даремно не пропадало.

Запуск Супутника був викликом Америці. І Америка включилася в космічну гонку. Незабаром американці обійшли Радянський Союз в області військових ракет. У нас же, починаючи з першого супутника і далі всі польоти здійснювалися на ракетах все того ж типу 8К71 і похідних від неї. Ракету 8К71 модернізували, покращували, проте це була все та ж конструкція. У другій половині 1960-х років потенціал 8К71 було вичерпаний повністю. Для польоту людини на Місяць був потрібен принципово новий носій. Однак з ним не ладилося.

А людство чекало. І тоді, щоб очікувань не зрадити, була зроблена безпрецедентна офіційна заява радянського керівництва про те, що ніяких грандіозних звершень в космосі в рік 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції чекати не слід, ніяких нових фокусів Радянський Союз в 1967 році демонструвати не буде.

Проте велика дата наближалася. З нагоди великого ювілею світ все ж чимось необхідно було здивувати. Радянське керівництво вирішило «продемонструвати вищир». Це принцип перезрілого другорічника: вчитися добре я не здатний, зате будь-кому в класі здатний морду набити.

«Демонстрація вищиру» включала в себе ряд заходів: