Віктор Суворов - Оповіді визволителя

— Так де ж все-таки наші?

— А ніде. — Він допитливо глянув на мене і повторив: — Ніде. Немає їх.

— Та як же так?

— А так. Скільки ми їх до війни і під час війни виробляли? Ніскільки. Жодного. Так? Всі до одного бронетранспортери були американськими.

— Правильно, — підтвердив я, — М-3 називалися, напівгусеничні, і ще якісь були, колісні, також американські.

— А тепер ще питання: скільки типів бронетранспортерів ми виробляли за всю свою історію?

— Багато! Зараз підрахую. Так... БТР-40 і БРДМ...

— Ну, їх до уваги не беремо, це розвідувальні машини, а не піхотні.

— Звичайно, — погодився я, — їх до уваги не беремо.

— На БТР-50П також не зважаємо.

Так, на цей бронетранспортер не можна було зважати. Чудова машина. Та, певно, нам не по зубах. По одному тільки в кожен полк, тільки для командира полку і все. І називається він БТР-50ПУ. П — значить плаваючий, а У — управління. А ось начальник штабу полку — це також управління, і начальник артилерії, і начальник розвідки полку, та всі вони в бою на вантажних машинах. БТР-50ПУ лише для командирів полків. Так що цю машину піхотним бронетранспортером вважати не можна. Сформували, правда, в Таманській дивізії один полк на БТР-50П, однак це тільки для парадів. Вся армія знає, що полк цей на справжніх навчаннях не з’являвся, а тільки на показних та на парадах, як і вся «придворна» дивізія.

— На БМП ми також не зважаємо, — продовжував капітан. — По-перше, вона тільки що з’явилася, по-друге, БМП — не БТР, і її поява не вирішує проблеми перевезень піхоти в бою. БМП надійде на озброєння тільки особливої, тільки обраної, привілейованої піхоти. А як же всім іншим, більшості, тим, хто буде вирішувати результат війни? На чому їх на війні возити будемо? Так скільки ми за всю свою історію виробляли типів бронетранспортерів? — Повторив він своє питання.

— Два, — відповів я і густо почервонів. — БТР-152 і БТР-60П.

— Ти, звичайно, знаєш, що це за бронетранспортери?

На жаль, я це знав.

БТР-152 був першим радянським бронетранспортером. Він представляв собою вантажну машину ЗІС-151, на яку зверху прикріпили броньові листи. Сам же ЗІС-151 був копією чудової американської вантажівки «Студебекер». Копія, на відміну від оригіналу, вийшла кепською, а після того, як на неї повісили п’ять тонн броні, вона стала нагадувати все що завгодно, лише не бойову машину. Ні прохідності, ні маневреності, ні швидкості, ні броньового захисту. Додатково до всього вироблявся бронетранспортер тим же заводом, який клепав ЗІС-151. А у заводу он скільки проблем: то братньому Китаю машини дай, то братській Індонезії, то братській Кореї, то братській Албанії, та й самим машини потрібні — то цілина, то Братська ГЕС.

Другий радянський бронетранспортер БТР-60 розроблений був для заміни першого, хоча змінювати було, власне, нічого: переважна більшість радянських дивізій мала ці машини тільки на папері.

Через брак дизельного палива в країні БТР-60П, як і його попередник, був бензиновим і тому горів в бою особливо яскравим полум’ям. При створенні БТР-60П дизельне паливо було не єдиною проблемою — в країні на той час не було достатньо потужного і надійного бензинового двигуна, і тоді на БТР-60П встановили два малопотужних, із звичайних колгоспних вантажівок ГАЗ-51. І став БТР-60П мати два двигуни, два зчеплення, дві коробки передач, дві розподільні коробки, чотири коробки відбору потужності, два стартера, два розподільника. Вся ця механіка надійно і синхронно, звичайно, не працювала, і коли синхронність роботи двох двигунів порушувалася (а це траплялося щодня), то один двигун починав глушити інший. Один з них доводилося негайно від’єднувати, і тоді БТР-60П вагою 12 тонн ледь тягнувся, використовуючи тільки один двигун потужністю 90 кінських сил.

Крім того, БТР-60П також вироблявся звичайним автомобільним заводом, Горьковським, якому, крім армії своєї, потрібно забезпечувати і все народне господарство, і всіх радянських бюрократів персональними машинами, до того ж всі без винятку радянські таксі вироблялися лише на цьому заводі, і до всього цього на додачу машини були потрібні братньому Єгипту, братській Уганді, братньому Чилі, братньому Судану, братньому Сомалі і ще багатьом іншим братнім країнам — і на всіх на них був тільки один Горьковський автозавод.

— Так збудувати потрібно автомобільні заводи!

На це капітан не без єхидства посміхнувся.

— Коли б могли, так набудували б, а так у Італії змушені купувати! І жодного автомобільного заводу ми поки за всю свою історію самі не збудували.