Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від шапки Мономаха до кепки Ілліча

1155 року потайки від батька (Великого князя київського Юрія Довгорукого) він утік із Вишгорода до заліського Суздаля, прихопивши з собою Вишгородську ікону Божої Матері. Так київський образ став Владімірською чудотворною іконою, що її впродовж усієї історії Росії вважають там одним із оберегів.

Андрєя Боголюбського наслідували й інші “великороси”, наприклад, московський князь Іван III, який привласнив візантійський символ — двоголового орла — як державний герб.

За царя Петра I привласнення чужих надбань набуло рангу державної політики. Очманілі піддані тоді вже просто перестали звертати увагу на те, що змушував їх одягати, носити і чим користуватися перший російський імператор. Заморські камзоли раптом стали “російськими”, ботфорти — “російськими”, картузи — теж “російськими”! Потім і креслення, і лоції стали “російськими”, кораблі й верфі, прапори і штандарти, чини і посади... усього й не перелічити.

Особливого розвитку плагіат набув у реінкарнованій Російській імперії — СРСР. У науці й техніці, наприклад, усе, що змогли роздобути по лінії розвідки, безсоромно привласнювали. Атомна бомба, перша радянська ракета, стрілецька зброя — лише дещиця з того, що було запозичене тоді на Заході. За європейськими ж технологіями створювали автомобілі, побутову техніку.

Те саме відбувалося і з культурою. До прикладу, майже всі популярні літературні дитячі казки в колишньому СРСР — прямий або непрямий плагіат. Доходило навіть до привласнення націонал-соціалістичних маршів. Користувалися закритістю — “залізна завіса” легко дозволяла видавати чуже за своє.

При цьому ніхто з плагіаторів не прагнув брати готову форму і наповнювати її своїм змістом. А свого національного змісту якраз і бракувало. Діяли за принципом — якщо запозичувати, то все і цілком. Не витрачати ж зайві ресурси під час технічних розробок, коли можна взяти щось уже готове.

Однак найчастіше копії виявлялися лише жалюгідною подобою оригіналів. Ще французький мандрівник та письменник маркіз Астольф де Кюстін, який написав книгу “Росія у 1839 році”, зауважив, що біда росіян не в тому, що вони наслідують Європу, а в тому, що наслідують погано.

Часто представники різних країн і народів не усвідомлюють, що багато речей у їхньому повсякденному житті, які вважаються предметом національної гордості, насправді створені не ними, а мають інше походження.

Однак якщо народам, які ніколи не завойовували інші народи, а власним розумом і працею створювали багатства на своїй землі, справді є чим пишатися, то імперські держави будували свою ідентичність зовсім на інших принципах. У таких країнах більшість національних символів зіткані з досягнень та величі інших народів.

Європейці, скажімо, британці чи іспанці, які розвивалися в умовах свободи, демократії, без цензури і переслідувань інакодумців давно вже розібралися в тому, що насправді було створено їхніми народами, а що привнесено іззовні.

Однак багато росіян з їхнім імперським мисленням і досі не бажають визнавати очевидний факт, що більшість символів, розкручених кремлівською пропагандою під маркою національних, насправді привласнені. Втім багато хто щиро вважає плагіат оригіналом через свою малоосвіченість або в результаті нав’язаних хибних стереотипів. А брехня була безсоромною, на кшталт теперішньої “кісільовщини”.

Сподіваємося, що колись історики напишуть справжню історію Росії, а поки що розповімо, чи багато власне російського в її історії, традиціях та культурі. Спробуємо розвінчати міф про її самобутність, винятковість і розвіяти хибні уявлення про “споконвічні російські бренди”.

Корона, скіпетр, держава — це реґалії, знаки царської, королівської та імператорської влади, які загальноприйняті в усіх державах, де така влада існує. Всі ці реґалії своїм походженням зобов’язані переважно античному світові. Так, корона бере початок від вінця, що у Давній Греції накладали на голову переможця у змаганнях. Потім олімпійський вінок перетворився на знак шани, що її віддавали героєві, який відзначився на війні, або ж посадовій особі. Згодом вінець почали накладати на голову римським імператорам, так званий імператорський вінець. Із нього й утворилася корона — головний убір, що набув поширення у країнах середньовічної Європи як атрибут вищої державної влади.

У російській історіографії здавна існує легенда про те, що до російських царських регалій належить одна з найстаріших середньовічних корон, так звана “шапка Мономаха”, яку нібито візантійський імператор Константин IX Мономах надіслав Великому князеві київському Володимирові Мономаху.