Володимир Селезньов - Антологія помилок та хибних думок

У нашому величезному і швидко плинному світі людину оточує океан інформації. І це не перебільшення. Останнім часом із розвитком науково-технічного прогресу потік інформації став ще більш насиченим. Підраховано, що за дев’яносто років XX сторіччя отримано понад 90 відсотків усіх знань, якими нині володіє людство, і сьогодні за сорок хвилин можна здобути стільки інформації, скільки її міститься в Британській енциклопедії. Звичними стали для нас такі поняття, як «інформаційний вибух» та «інформаційний бум». І з усієї цієї інформації, яка надходить щомиті, людина подібно губці, убирає в себе масу найрізноманітніших фактів, беззастережно приймаючи їх на віру.

Але в скарбниці людських знань, серед дійсних і достовірних відомостей і фактів нагромадилося чимало й таких, що не викликають ні найменшого сумніву і у той же час є помилковими. Це усілякі факти з історії, географії, астрономії, техніки, поширені уявлення про тварин і рослин, розхожі думки у царині мистецтва і літератури, різні прикмети та марновірства, і просто повсякденні життєві «істини».

Подібні відомості досить швидко поширюються серед людей. Чимало сприяють цьому засоби масової інформації. На жаль, різного роду помилки і неточності можна зустріти в підручниках, довідниках, а часом і в солідних енциклопедіях. Ті чи інші помилкові положення перекочовують з одного видання в інше. Зустрічаються вони також у творах письменників і поетів, на картинах художників, у кіно- та відеофільмах, і навіть у працях відомих учених.

Таких помилкових даних нагромадилося вже так багато, що почали з’являтися книги, автори яких, почасти жартома, почасти всерйоз, зайнялися їх пошуком і спростуванням. Серед таких видань, у першу чергу, варто зазначити «Словник помилкових істин» американського професора Тома Барнема, «Ілюстрований виправник поширених помилок» відомого чеського письменника-фантаста Л. Соучека, «Лексикон популярних хибних думок» німецьких авторів В. Крамера і Г. Тренклера, «Повну ілюстровану енциклопедію наших помилок» С. Мазуркевича, видану в Росії, та деякі інші.

Дана книга належить до цього ж ряду і є, очевидно, чи не першою спробою долучити українського читача до цієї цікавої теми. Вона складається з кількасот коротких статей, що спростовують ту чи іншу «незаперечну» істину. Всі вони згруповані по темах (біологія, історія, географія і т. ін.) і розташовуються в хронологічному порядку.

Під час роботи над книгою автором були використані матеріали з вітчизняних і закордонних енциклопедій, книг, газет і журналів, а також різних електронних засобів масової інформації.

Можливо, деякі читачі будуть трохи збентежені, коли дізнаються, що помилялися в чомусь добре відомому. Інші відчують щире задоволення від того, що зможуть тепер викрити помилки навіть у деяких знавців і ерудитів. Нарешті, знайдуться й такі, котрі з інтересом приєднаються до пошуків нових помилок. Адже сфера широко розповсюджених невірних уявлень людства практично не обмежена.

Автор

Запитайте в кого завгодно про походження людини, і вам напевно дадуть відповідь, що людина походить від мавпи. Найбільш ерудовані будуть посилатися при цьому на Чарльза Дарвіна. Однак це невірно. Насправді людина походить не від мавпи, а від загального з мавпою предка.

Згідно сучасних даних основна лінія генеалогії ссавців-приматів, до яких належить і людина, починається приблизно 60 млн. років тому, тобто в ті далекі часи, коли вимирали динозаври. Маленький звірок, що годував своє потомство молоком, – плезіадапіс – спустився з дерев, щоб жити на землі. В результаті його передні кінцівки стали здатні захоплювати предмети, корпус зміг випрямлятися, а очі змістилися уперед, завдяки чому істота одержала кращий просторовий зір. Від плезіадапіса пішли гілки хвостатих напівмавп і мавп, а також безхвостих антропоїдів.

Мал. 1.1. Генеалогічне дерево приматів

Антропоїди, в свою чергу, розділилися на людиноподібних мавп і гомінід. До людиноподібних мавп належать довгорукі орангутанги, гібони, горили та шимпанзе.