Виктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

Справу кремлівських лікарів розкрутили рішуче та швидко. Неминуче насувається початок процесу, на якому лікарі-лиходії мали щиросердно зізнатися у своїй шпигунській, підривній і шкідницькій діяльності.

Паралельно, і немовби поза зв’язком зі справою лікарів, невсипущі органи за наказом Сталіна, починаючи з 5 січня 1953 року, приступили до масового вилову родичів, друзів і підлеглих Хрущова, Маленкова, Ворошилова, Кагановича. Особливо дісталося оточенню Берії. Його ставлеників на Кавказі в’язали пучками, як редьку.

Коло стрімко звужувалося. Старій кремлівській гвардії гуляти на волі залишилося зовсім недовго.

Як би там не було, найцентровіші члени верховного керівництва — Берія, Маленков, Булганін і Хрущов — вирушили на дачу до Сталіна з пальмовою гілкою: «Ми погарячкували, ти погарячкував, давай миритися!».

Однак слід пам’ятати, що і навколо Сталіна вже були винищені найближчі помічники й охоронці. Лукаві сталінські соратники з Політбюро вже давно підкидали Вождю відповідну інформацію, послаблюючи ряди сталінських бійців руками самого Сталіна.

Ще у квітні 1952 року Сталін зняв з посади начальника Головного управління охорони МДБ генерал-лейтенанта Власика, шефа своїх охоронців протягом останніх двох десятків років.

У листопаді 1952 року Сталін вигнав з роботи генерал-лейтенанта Поскрьобишева — свого особистого секретаря протягом останніх тридцяти років. А Поскрьобишев, окрім усього іншого, був другою за статусом, після самого Сталіна, людиною в системі особистої сталінської розвідувальної служби.

Це й дозволило чотирьом сталінським гостям, які приїхали миритися, виконати свою місію.

Вони поговорили зі Сталіним і поїхали.

А Сталін залишився один.

Після цього Сталіна у свідомості більше ніхто не бачив. Охорона занепокоїлася лише перед обідом наступного дня: Сталін не вийшов на сніданок і до обіду не виходить. Здійняли тривогу. Ті самі Берія, Маленков, Булганін і Хрущов, прибувши на дачу, застали товариша Сталіна без тями. І наказали сплячого Сталіна не турбувати, лікарів не викликати.

За день було оголошено країні і світу, що товариш Сталін хворий. Лише тоді й викликали лікарів.

Зрозуміло, не простих лікарів, а тих, які були потрібні в цій ситуації.

Якщо ми, хоча б і побіжно, кинемо погляд на два останні століття історії Росії, то з подивом виявимо розмаїття політичних змов.

Павла I задушили у власній спальні срібним офіцерським шарфом. За деякими даними, його вбили важкою табакеркою, замотавши її в рушник і з розмаху приклавшись до імператорського тім’я. Ці подробиці одна одну не виключають. Однак у цьому випадку головне не те, як саме було вбито імператора Павла, а те, що загинув він унаслідок змови.

Якби його не вбили, то історія нашої країни, історія Європи й усього світу була б зовсім іншою. Я не кажу: кращою або гіршою. Я кажу: іншою. Наприклад, якби він залишився живим, не було б уторгнення Бонапарта в Росію. Це, у свою чергу, тягло б за собою безліч наслідків як для Франції, так і для Великобританії, а разом із ними — для всього світу.

Побутує версія, відповідно до якої старший син Павла був ознайомлений з планами змовників, але їм не перешкоджав. Після смерті батька він зійшов на престол і став Олександром I.

Смерть Олександра I оповита легендами й таємницями. У цій смерті досить багато темних моментів. Вона стала сигналом для початку заколоту. Змову готували у середовищі пропащих негідників, згодом названих декабристами. У своєму колі вони промовляли пишні фрази про свободу, рівність і братерство. Але саме так починалася і якобінська диктатура: пишномовні фрази, які вмить змінилися гільйотиною на майдані Згоди і публічним відсіканням тисяч голів.

Те, що планували і задумували так звані декабристи, вело їх на ту саму слизьку доріжку. Першим пунктом їхньої програми було встановлення диктатури, звісно, зі шляхетною метою наведення порядку. Вони вже намітили, хто з них буде диктатором.

Усі вони кінчили б так, як скінчив глава якобінців Робесп’єр. Спочатку Робесп’єр перерізав усіх своїх соратників, потім і сам потрапив в обійми матінки гільйотини. Якби задум декабристів удався, були всі умови, то наша історія була б зовсім інакшою. Проте заколот на Сенатській площі було придушено гарматним вогнем. На це зважився молодший син Олександра, який став Миколою I.

Микола I правив довго, однак помер якось аж надто швидко.