Виктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

На його місце став Олександр II, на якого змовники вели справжнє полювання. Вони організували вибух навіть у Зимовому палаці. Після кількох замахів Олександра було вбито бомбою на вулиці Петербурга.

На престол зійшов Олександр III, який помер у розквіті сил, ставши жертвою медичного вбивства.

Проти його сина Миколи II було розв’язано повномасштабну терористичну війну. Змовники вбивали міністрів і родичів царя. Ними був звинувачений і убитий Распутін. Сам Микола був скинутий з престолу внаслідок змови в рядах вищої аристократії та генералітету.

Я зовсім не наполягаю на тому, що ми якісь особливі. Достатньо струсити пил зі сторінок історії — і можна побачити картини змови маршалів проти Бонапарта, убивства американських президентів у театрі чи на вулицях міста, бомбу в портфелі під столом Гітлера.

Та що говорити, Перша світова війна, результатом якої був крах трьох потужних імперій Європи, розпочалася з убивства ерцгерцога Фердинанда групою змовників.

Усю історію людства зіткано з політичних убивств і змов. І не слід брати початок від Юлія Цезаря. Копайте глибше.

Проте хтось завзято втовкмачує у наші голови думку, що змов не буває. Проти всіх, хто намагається розплутувати клубки історії, придумана зубодробильна формула: це теорія змови!

Формула ця вимовляється з огидою та презирством: ох, знову ця теорія змови. Нас привчають до думки, що теорія змови — це щось несерйозне, що розслідують змови лише невдахи й шарлатани, а їхні відкриття до вивчення історії жодного стосунку не мають.

Мені в обличчя не раз гидливо казали: «Те, що пишеш, — це теорія змови!».

А я не гордий. Відповідаю: «Так, і в цьому випадку теж — змова!».

Якщо з історії людства вилучити змови, їх не вивчати й не розплутувати, то і самої історії не залишиться.

Увечері 5 березня 1953 року було зібрано спільне засідання пленуму ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, Президії Верховної Ради СРСР.

Засідання планували розпочати о 20.00, але перенесли на 20.40. Тривали інтенсивні закулісні перешіптування, щось кимось вирішувалося в останні хвилини.

Нарешті засідання відкрилося. І тривало рівно 10 хвилин.

Письменник Костянтин Симонов був членом ЦК КПРС. Ось його розповідь:

«У мене було відчуття, що люди, які з’явилися із задньої кімнати, в президії, старі члени Політбюро, вийшли з якимось прихованим, що не було вираженим зовні, але відчувалося у них, відчуттям полегшення. Це якось було відображено на їхніх обличчях... Було таке відчуття, що ось там, у президії, люди звільнилися від чогось, що турбувало їх...»

Найближчі учні й соратники Сталіна справді звільнилися від важкого тягаря. А заразом звільнили від непомірного тягаря керівництва й товариша Сталіна. Вони оголосили, що з товариша Сталіна знято обов’язки Голови Ради Міністрів СРСР. Головою Ради Міністрів був призначений товариш Маленков.

Зі Сталіна було знято обов’язки одного із секретарів Центрального комітету. А Генеральним секретарем, як ми пам’ятаємо, він уже не був із жовтня 1952 року.

Було затверджено новий склад Президії ЦК КПРС — одинадцять членів (Сталін, Маленков, Берія, Молотов, Ворошилов, Булганін, Хрущов, Каганович, Мікоян, Сабуров, Первухін) і чотири кандидати (Багіров, Мельников, Понамаренко, Шверник).

Суть того, що відбувалося полягала ось у чому: ідею Сталіна про розширення складу вищого керівництва Комуністичної партії відкинули. У вищому керівництві буде не двадцять п’ять членів Президії ЦК, як Сталін запропонував у жовтні 1952 року, а лише одинадцять, як і раніше.

І персональний склад майже той самий, включно з двома «британськими шпигунами», але без товаришів Косигіна й Андреєва, які у ході боротьби проти Сталіна виявляли нерішучість і стриманість. Ці товариші не були навіть серед кандидатів. Замість них — Первухін і Сабуров, які нерішучості не виявляли.

Увесь табун молодих вождів, якими товариш Сталін намагався розбавити стару гвардію, з вершин скинули. Усіх безродних, кого Сталін увів у вище керівництво, звідти витурили рішуче та швидко.

Біля труни Вождя (лівий ряд зліва направо: Молотов, Ворошилов, Берія, Маленков; правий ряд справа наліво: Мікоян, Каганович, Хрущов, Булганін)