Виктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

Потім війна. Голод після війни, і причина йому — розруха.

Настав 1952 рік. Сім років після війни, а країна сама себе годувати не може. Слід було щось кардинально змінювати.

Тому товариш Сталін вирішив замінити все вище керівництво країни.

І тому все вище керівництво країни вирішило замінити товариша Сталіна.

Але повалити Сталіна з вершини зовсім не просто. Сталін — Генеральний секретар ЦК КП. Це його головна посада вже тридцять років. Ця посада — вершина стійкої та потужної вертикалі влади.

У противників Сталіна був досить простий варіант: цілком легально на черговому з’їзді партії не обирати Сталіна на цю найголовнішу посаду Радянського Союзу.

Сталін знав, що небезпека загрожує йому з різних боків, зокрема і з цього: наступний з’їзд партії міг його випровадити на пенсію під прощальні промови та шквал оплесків. Тому Сталін, порушуючи Статут, з’їзди не збирав ось уже тринадцять років, пропустивши чотири терміни.

Пленуми ЦК відповідно до Статуту партії потрібно було проводити не рідше ніж один раз на три місяці. Це правило товариш Сталін теж справно ігнорував, не збираючи пленуми роками, пропускаючи десятки термінів.

5 серпня 1952 року члени Політбюро, звісно що проти волі Сталіна, зібрали пленум ЦК, який ухвалив рішення про термінове (через два місяці) скликання XIX з’їзду ВКП(б).

Привід був придуманий досить вагомий: Статут партії застарів, потрібно приймати новий, який, між іншим, передбачав проведення з’їздів партії не лише за рішенням вищих партійних органів, а й на вимогу низових партійних організацій.

Тобто не важливо, бажає товариш Сталін збирати з’їзди партії чи не бажає, з’їзди можуть збиратися і без дозволу та схвалення Вождя, усупереч його планам і задумам. Так би мовити, на численні прохання трудящих.

Це положення нового Статуту було антисталінським.

Особисто антисталінським!

Будь-яким нижчим партійним організаціям ні до, ні після введення в дію нового Статуту виявляти ініціативу категорично не рекомендувалося. Тим більше в питаннях такого рівня важливості. Правом вимагати скликання з’їзду партії, яке гарантував новий Статут, згодом жодна партійна організація жодного разу за десятки років не скористалася. Жодному партійному секретарю чи то високого, чи низького рангу на думку не могло спасти щось із власної ініціативи витворяти без команди зверху або вимагати чогось від вищих вождів.

Генеральний секретар ЦК КПСС товариш Сталін.

На майбутньому XIX з’їзді, відкриття якого було призначено на 5 жовтня 1952 року, пропонувалося назву ВКП(б), тобто Всесоюзна комуністична партія (більшовиків), замінити на КПРС — Комуністична партія Радянського Союзу.

Політбюро теж мало змінити назву й надалі йменуватися Президією ЦК. Пропонувалося ще безліч нововведень.

Фінт полягав у тому, що в багатослівності офіційних дебатів, спричинених появою нового Статуту, губилася одна дрібна деталь. Статут, складений лукавими сталінськими учнями та соратниками, обходив стороною — просто не згадував — посаду Генерального секретаря ЦК.

Слід зауважити: посаду не скасовували, її ніхто не відміняв, а просто не згадували.

З’їзд зібрали. На ньому проголосили грандіозні плани руху семимильними кроками у світле завтра та всебічного покращення життя трудящих. З’їзд дружно проголосував за новий Статут, не беручи до уваги те, чи позбавив Сталіна його головної посади, чи ні.

Делегати навіть не помітили, що беруть участь у державному перевороті.

Чи міг Сталін змиритися?

Хто завгодно. Лише не він.

Про те, що з’їзд був досить незвичним, свідчать такі факти.

Перше. Стенограму XIX з’їзду КПРС не розсекречено навіть через 60 років.

Є знімки, є хроніка: зал засідань, трибуна, прямо перед нею і трохи нижче — чотири стенографістки. Але записане тими стенографістками нікому не можна показувати.

Друге. Було заведено останнього дня роботи з’їзду вибирати новий склад ЦК. Новообраний Центральний комітет тут-таки збирався на свій перший пленум, щоб обрати вище керівництво — Політбюро ЦК. Після цього проводили підсумкове засідання з’їзду, на якому оголошували список Політбюро ЦК: ті, хто відтепер буде командувати.

На XIX з’їзді все було не так. Останнього дня було обрано новий склад ЦК. Але Центральний комітет чомусь не став вибирати вище керівництво, яке відтепер іменувалося Президією ЦК.