Віктор Галенко - Голодомор – це і український Голокост, або «Геть від Москви», допоки та геноцидонебезпечна. Полемічні нюанси в статтях С. Кульчицького про Голодомор.

До речі, національна політика теперішньої влади теж спрямована на духовне нищення українців як таких. Наприклад: 1) Заява В. Януковича в Страсбурзі щодо Голодомору не як геноциду і законопрект В. Кисельова, що підтримує заяву В. Януковича захищають Москву від відповідальності за Голодомор; 2) законопроект Єфремова, Симоненка, Гриневецького «Про мови в Україні», закамуфльована (притягнутими за вуха посиланнями на права людини та на Європейську хартію регіональних мов чи мов меншин) мета якого зробити українську мову необов’зковою, а російську — домінуючою у всіх сферах і спокійно дочекатись витіснення української на маргінеси, що означатиме знищення українців як таких, бо «зникає мова — зникає народ»; 3) ідейний та ідеологічний клон Валуєва — господін Табачник на ключовій посаді, що визначає і здійснює гуманітарну політику, який вже заповзявся до звільнення україноцентристських кадрів і заміни їх москвоцентристськими та до переробки — у бажаному Москві напрямку — підручників і програм з історії та літератури, тобто з предметів, що формують національну свідомисть і історичну пам’ять особистості; 4) масові закриття, виселення, перепрофілювання українознавчих музеїв, безумовно з наміром послабити, а то й зупинити процес відродження національної свідомості та історичної пам’яті українців; 5) закриття українських шкіл, наприклад, в місті Лисичанську, 6) протегування розширенню і активізації діяльності Московського патріархату (під його будівлі влада виділяє навіть місця з пам’ятними знаками про Голодомор) — одного із стовпів шовіністичної російської національної ідеї; 7) залякуваня, тобто вплив на психіку депутатів, журналістів і пересічних громадян — прихильників української національної ідеї.

«Темну пляму на Сонці» створюють також, як на мене, деякі непереконливі або полемічні думки та висновки автора дослідження, зокрема:

Автор вважає, що наш Голодомор кардинально відрізняється від єврейського Голокосту, бо, по-перше, євреїв нищили всіх підряд (етнічна чистка), а українців — не всіх підряд, і, по-друге, у росіян не було мотивації до Голодомору. Цим міркуванням можна протиставити такі контраргументи: 1) справді, українців знищували не підряд, а з перебором на тих, хто міг придатись на користь імперії (тих, хто погодився з пріоритетом російської національної ідеї чи став лояльним до неї), і на тих, хто болів українською національною ідеєю. Перших, безумовно, старались зберегти як трудовий ресурс і гарматне м’ясо, а других нещадно нищили підряд і всіма можливими способами під маркою хохлів, зрадників, петлюрівців, бандитів, бандерівців, куркулів, буржуїв, буржуазних націоналістів — тобто як конкурентів, що теж претендували на Україну. Отже щодо других — власне свідомих українців — поняття «голокост» адекватно відображає ставлення до них імперської влади. 2) Протиставлення понять «голодомор» і «голокост» штучне, бо суть їх одна — геноцид. 3) Замисливши Голодомор, влада брала до уваги також і зменшення відносної кількості росіян у всьому Радянському Союзі до критичної межі перетворення державоутворюючої нації Союзу в національну меншину. Здійснивши Голодомор з його мільйонними жертвами, влада суттєво покращила становище росіян як державотвірної, титульної нації. До речі, цікавою була б думка С. Кульчицького як професійного історика щодо книги «На великой стройке» з такими реквізитами: «выпуск 1; рабочая книга для третьего года обучения в сельской школе; авторская бригада: Н.А.Костин, С.С.Марейн, М.Н.Скатин, В.М.Филлипов, А.А.Шибанов; под редакцией А.А.Шибанова; Государственное учебно-педагогическое издательство; Москва — 1931 — Ленинград». Копії двох сторінок з цієї книги, а саме: заголовної і з даними про те, «сколько жителей разних национальностей живет в СССР», були представлені на окремому стенді в Українському домі під час виставки «Українці в світі». Якщо це не підробка (що малоймовірно, зважаючи на офіційний статус виставки), то дані свідчать про те, що напередодні Голодомору кількісно українці всього СРСР переважали росіян, і це активізуало спонуку до Голодомору.

Благодушний висновок С. Кульчицького про непричетність росіян до Голодомору, намагання їх обілити відображає типовий стереотип радянської людини, «вихованої» геноцидами в любові до «старшого брата», і є наслідком цих геноцидів, зокрема постійного духовного. Об’єктивно ж росіяни і в радянські часи залишались рушійною силою — «руками», якими імперська влада здійснювала своє правління, захист імперії, завоювання нових територій і підкорення поневолених народів. Участь в їхніх загарбницьких і геноцидних діях представників раніше підкорених народів, зокрема українців, загальної картини не змінює, бо ті були або вже асимільованими, або присилуваними. Виняткову роль російського народу як стрижня СРСР відзначав і Й. Сталін, наприклад, в заздравній промові на банкеті з нагоди перемоги над Німеччиною. Екс-президент Росії В. Путін нещодавно теж нагадав світові про винятковість росіян як народу- переможця, який міг би перемогти фашистів і без допомоги своїх соратників по зброї, зокрема українців. Про самооцінку росіян як перших серед інших народів СРСР свідчить і їх месіансько-окупантська манера поведінки, зокрема неповага, і навіть зневага, до мови і культури тих народів, на території яких вони розпорошувались як представники влади у стратегічних місцях та як нові колоністи на найкращих ділянках території: узбережжях морів і річок, курортних зонах, центрах міст тощо.