Сергей Жадан - Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник

Що насправді втілює людина, котра в суспільному уявленні «втілює свободу»? Насамперед вона втілює речі, самому суспільству не надто притаманні: небажання сприймати світ таким, яким він дається в користування, неготовність уживатися з несправедливістю, нездатність сприймати утиски, пресинг та обмеження як звичний стан речей, як частину загальної угоди. Суспільні уявлення – річ узагалі підозріла й парадоксальна. Суспільство радо оспівує свободу, але віддає перевагу кредитам та іпотеці. Герої-бунтівники легко стають частиною культурного й інформаційного простору, проте важко вживаються з сусідами по сходовій клітці. Усім подобається втілення «ідеалів свободи» на сторінках пригодницьких романів, проте бажання наслідувати поведінку і принципи улюблених персонажів безнадійно зникає в ранньому дитинстві, лишаючи нам хіба що більш чи менш локалізовані комплекси та неврози. У дитинстві ми захоплюємося революціонерами, піратами й космічними прибульцями, проте в дорослому житті неабияк тішимося, отримавши посаду банківського клерка. Свобода, незалежність, відсутність внутрішніх бар’єрів і зовнішніх перепон лишаються для нас певним відлунням дитячих уявлень про світ, підліткового бажання впливати на події та керувати обставинами. Ми трактуємо свободу як певний запас дитячої вірності й упертості, вони в нас, безперечно, є, просто немає нагоди ними скористатися. Немає нагоди, але немає й достатньої волі. За влучним, хоча й дещо механічним, визначенням Ейнштейна, «свобода людини в сучасному світі схожа на свободу людини, що розгадує кросворд: теоретично вона може вписати будь-яке слово, хоча насправді вона має вписати лише одне, щоб кросворд було розгадано». Ейнштейн знав, про що говорив, – недаремно він і до сьогодні вважається однією з емблем нашого загального нереалізованого запиту на незалежність думки, ще одним символом суспільних уявлень про «втілення свободи», а футболки з його зображенням продаються не гірше за футболки з зображенням Че. Хоча політична спадщина Че чи наукова спадщина Ейнштейна при цьому мало кого цікавлять.

Доросле життя лишає не так багато простору для маневру та реалізації всіх твоїх дитячих мрій. Мрія про цілковиту свободу, про відсутність усього того, що стримує й заважає, зникає чи не найпершою. І потрібно мати неабияку мужність, щоб зберігати її, цю мрію, протягом усього життя. У більшості випадків людина такої мужності просто не має.

Мушу визнати, мені, у моєму житті, завжди щастило саме на людей, наділених внутрішньою мужністю, що зовні зазвичай скидалася на безпорадність. Я тримався цих людей, я закохувався в їхню внутрішню свободу та її зовнішні вияви, я вчився в них триматися своєї свободи так, як пірати тримаються свого прапора – користі з нього особливої немає, але так само й немає якихось інших маркерів, за якими їх можна було б ідентифікувати серед доволі-таки одноманітного океанського пейзажу. Свобода як самоціль, як мета, свобода як вияв самодостатності, свобода як причина і свобода як наслідок – подібна філософія робить твоє життя яскравим. Хоча й коротким. Нині я озираюся довкола й печально зауважую, скількох із них, моїх тодішніх учителів і старших колег, давно викинуло з цього життя – кудись на узбіччя, у чорний простір небуття, де питання про свободу, як некоректне, просто не виникає. Незалежні художники й вільні письменники, не підпорядковані нікому учні семінарій та не контрольовані ніким журналісти, автори альтернативних історичних концепцій і дослідники заборонених наукових теорій – більшість із них несли свою свободу як знак, як хрест і хворобу. Іноді їхня свобода і справді закінчувалася різного штибу хворобами, найсимпатичнішими з-поміж яких були пияцтво та манія величі. Дорослішаючи в такому середовищі, важко було виробити в собі поважне ставлення до соціальних обмежень чи суспільних угод. Таке середовище вчить тебе бути вільним, проте не вчить, що по тому робити зі своєю свободою, як застосовувати її на повну силу в мирних умовах. І ось коли, наділений подібними, химерними й вибухонебезпечними, знаннями, ти опинявся сам на сам із реальністю, починалося найцікавіше. Свобода, ніби святкова нафаршована гуска, була наповнена такими правами, що тобі просто зупинялося серце від їхньої невичерпності. Але найгірше те, що вона була наповнена й не меншою кількістю обов’язків. І це було головним непорозумінням із суспільними уявленнями. Або з тим, що ми самі під суспільними уявленнями розуміємо.