Сергей Жадан - Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник

Проросійські мітинги в Алчевську доволі мирні й нечисленні. Нічого не захоплюють. Питаюсь в Олега про настрої серед місцевої міліції. Він говорить, що розмовляв із кількома рядовими міліціянтами, ті запевнили, що будуть захищати свої відділки, «якщо начальство накаже». А якщо не накаже – не будуть. Це теж доволі показово: начальство накаже – будуть стріляти, начальство попередить – не вийдуть на мітинг, начальство вживе заходів – полюблять батьківщину. Така ось регіональна специфіка ієрархічних стосунків. Головне при цьому – не думати, хто саме є начальством.

Ще Олег розповідає, як ходив на мітинг розмовляти з антимайданівцями. Дискутував із якимось шахтарем. «Чого ти хочеш?» – питає його. «Хочу, щоб нас ніхто не чіпав, – відповідає шахтар, – хочу, щоб ми були незалежними». «Від кого незалежними?» – питає його далі Олег. «Від усіх, – відповідає шахтар. – Хочу бути незалежним від усіх».

Щоправда, думку начальства з цього приводу не озвучив.

Блокпост між Алчевськом і Луганськом. Близько десяти міліціянтів, двоє даішників. Прапорів немає. Пропускають усе – фури, автобуси. Наш бусик навіть не оглянули. Якби я хотів завезти до Луганська кілька мішків зі зброєю – скористався б саме цим в’їздом. Дощ з ночі заливає все довкола, небо затягнуте до обрію. Ранковий Луганськ мокрий і заклопотаний – маршрутки з бюджетниками та студентами, перехожі, що стрибають калюжами. Над ОДА майорить «прапор перемоги», на флагштоці поруч – державний. Перед будівлею адміністрації нашвидкуруч зведена барикада, з-поза якої визирає автоматник у балаклаві. Напружується, коли його фотографують. З приміщення виходить іще один, теж із автоматом. Коло міськради спокійно, прапори на місці: над прокуратурою – георгіївський, над апеляційним судом – російський. Телекомпанію охороняє місцевий охоронець. Програми йдуть під синьо-жовтим прапорцем і двомовним написом «Єдина країна». Слідів учорашньої бурхливої діяльності не видно. Найцікавіше, звісно, відбувається під СБУ. Барикади, намети, плакати й купа незрозумілого народу з автоматами. Хтось у камуфляжі, хтось у спортивному костюмі. Автомати тримають, ніби торби, з якими вийшли на базар, – вони бовтаються й відверто заважають вести дискусії. Збиваються в групи, бродять вулицею. Схоже, зайнятися особливо немає чим – хтось під’їжджає, хтось кудись біжить. Дозволяють фотографувати загальні плани, себе – не дозволяють. З іншого боку – черги з фотоапаратами не видно.

Розмовляємо з Євгеном, журналістом незалежного сайту. Говорить, що стрімив учора захоплення ОДА. У якийсь момент підійшли молоді люди, наїхали, сказали йти з собою. Посадили до «Газелі», відвезли до річки. «Попросили» більше не знімати, інакше, сказали, доведеться їхати з міста. А може, навіть і виїхати не вдасться, додали. Після цього відпустили. Євген подумав і повернувся стрімити захоплення телекомпанії. Розповідає про трансформації в русі сепаратистів, про те, що першою шеренгою мітингів і демонстрацій є зазвичай «тьотки з собесу». Про росіян нічого не знає, про подальший вплив Єфремова на регіон підтверджує. Розповідає, що мінти здали вчора сепаратистам списки «майданівців» – із адресами й номерами телефонів. Тож минулої ночі багато хто вдома не ночував, переховуючись у знайомих. Згадує також про своє викладання в місцевому універі, про те, що кількість студентів із проросійськими поглядами останніми місяцями збільшилася – до цього вони підтримували Януковича, нині підтримують Путіна.

Повертаємося до Алчевська. На одному з парканів намальовано прапор УПА. По ньому виведено «Россия».

Репетируємо з музикантами в древній і вогкій садибі Мсциховського, поряд із Перевальськом. Ну і з Алчевськом так само поряд. Тут узагалі все поруч. По обіді до садиби приїздить весілля – фотографуватися на пам’ять у романтичних декораціях. Вітаються, з інтересом розглядають чужих. Раптом до зали завалює дружба. З обома підбитими очима, перебинтованою рукою. Надягає сонцезахисні окуляри, очевидно, щоб не видно було фінгалів. Утім, в окулярах нічого не бачить, тож скидає їх і починає знайомитися. «Брянская самооборона, – називається. – Если шо. Вы за Евросоюз?» Розмова не клеїться. «А откуда вы?» – пробує дружба ще раз. «З Харкова», – кажу. «Я был в Харькове», – запевняє він. Відсутність інтересу з нашого боку йому відверто не подобається. Хоче сфотографуватися на тлі якоїсь картини, знаходить на підвіконні молоток, бере до рук, відверто нудиться, не знає, що б іще таке запитати. Приходить хтось із місцевих, намагається його вивести. «Это “Правый сектор”», – говорить дружба впевнено, показуючи на нас. Його виводять. Уже на виході забирають молоток, який він ненав’язливо пробує винести.