Юрій Канигін: Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

— Ой, Юрію Михайловичу, в тайниках тибетських мандир, у печерах Гімалаїв зберігаються й не такі послання, і не лише тексти, що розкривають таємницю людського буття, а й… таке, про що ви, західні люди, навіть подумати не здатні. Великим махатмам зовсім не важко довести езотеричну сутність буття землян, їх вселенське походження та існування космічного контролю над ними. Варто лише розкрити тайники для загального огляду. Але рано, ще не настав час.

— І доля України визначена у ваших текстах? — іронічно запитав я.

— І про Україну, точніше, про Північну Припонтиду сказано чимало. В езотеричній системі Україна — один із трьох центрів «світу четвертого Місяця». Одна з трьох пуповин Землі поряд з Лхасою та Єрусалимом — це ваш Київ. Мовою дзіан (прадавня мова, попередниця ведичного санскриту, яким спочатку користувались архаїчні арії) «Лха» і «Кі» — синоніми, що означають «духовну нитку, «невидимий зв'язок.

Звідси Лха-са і Ки-їв (точніше Кі-юв) одне й те саме: «місце духовного зв'язку», «пуповина». Те ж означає і Кі-ото (духовна столиця Японії), а також кіот (церковна приналежність). Ось чому дніпровські кручі перебували у центрі нашої уваги. А втім, все це одразу не збагнути, потрібні пояснення.

Ким був Гуру? Якою мірою авторитетні його оповідання на теми духовної історії людства і України?

Про себе він казав так:

— Ім'я Самден у мене світське, а духовне ім'я, під яким знали мене в Гімалаях, — Джичу Пунг («Потік Щастя»). Проте в колимських таборах прижилося ім'я Самден, так і в паспорті. Майже всі мої предки були ченцями-жовтошапковими, служителями головних монастирів Лхаси і Шихадзе. В нашому роду був п ятий далай-лама, а це в Тибеті багато значить: ми входили до касти непотоплюваних». Він же направляв своїх родичів до Халхи для заснування ламаїстських монастирів і шкіл хувараків у монгольських князівствах. Тому кількох моїх попередників шанують як святих у дацанах Монголії і тут, у Бурятії.

Втім рід наш невеликий, бо багато хто був ченцем і не міг мати дружини.

1911 року після пильної перевірки мене, восьмирічного хлопчика, визнали як двічі народженого». Це означало, що на мене чекає дуже суворе виховання, безліч жорстких перевірок на витривалість й духовну рівновагу, витримавши які, я відразу потрапляв до вищих верств духовної еліти всього Тибетського нагір'я. Батько негайно помістив мене до закритого монастиря Тра Йєрпе. Я назавжди розпрощався з домівкою (iз монастирів до світського життя не поверталися) і з дитинством (я ставав на шлях духовного подвижництва). Років через три став служителем високого рангу ламаїстської секти Бон-по й, забігаючи наперед, скажу: мерзів у сатанізмі, бо то чорна, неправедна секта. Але мій інтелект працював. Черв'як, що закрався у душу підлітка, робив своє…

Високогірний монастир Тра Йєрпе — місце мого проживання — другий за значенням езотеричний (окультний) центр шамбалістів. Першим був і залишається храм, розташований неподалік Лхаси, — називати його не буду, на те є причини. Палац далайлами й храм Потала я не згадую, бо це екзотеричні (відкриті) центри, й не лише духовні, а й адміністративні. Щоправда, в Поталі є таємні підземні сховища й храмові лабіринти. 1933 року в Тра Йєрпе побувала місія німецьких фашистів, після чого він став Меккою членів гіммлерівського товариства «Аненербе»[ «Спадщина предків» (нім.)] . Гітлерівських емісарів у Тибеті побувало чимало, й рвалися вони передусім до головного храму й навіть до самої Шамбали. Хоча вони й привозили пожертви, далі Тра Йєрпе їх не пускали. Чекали на самих Гітлера й Гіммлера — можливо, їх пустили б. Проте вони так і не встигли «відвідати'' центри, що підживлювали магію Третього рейху.

— Але чому б вам не назвати цей таємний головний храм Шамбали?

— Не можу, Юрію Михайловичу, — в нас є свої клятви. Називатиму його умовно Гомпа [Гомпа — оселя лам]. Так от, 1943 року високопоставлені посли Гітлера особливо наполягали на перепустці до Гомпи (самої Шамбали). Однак отримали ухильну відповідь… Не дочекавшись прийому в Гомпі, вони загітували (точніше, підкупили) кількох лам, нахапали в ламаїстських монастирях послушників, з-поміж котрих не було ані одного Осяяного, і повезли їх в Берлін. Там вони і загинули в підвалах рейхсканцелярії в травні 1945 року — їхні слабкі медіумічні здібності не могли врятувати кривавий режим.