Юрій Канигін - Шлях Аріїв - Україна в духовній історії людства

На думку Маркса, слов'яни — це «етнічне сміття». У спогадах про 1848 рік (які в СРСР не публікувалися) він пише про «слов'янську чернь», маючи на увазі «південноруський» етнос, тобто ваш, Юрію Михайловичу, народ. Цьому «відпрацьованому етнічному матеріалу (українцям — Ю. К.)… долею визначено потонути у бурі революцій» — такий був «вирок» класика марксизму.

— Як ви вважаєте, — продовжував Гуру, — кого більше на світі — росіян чи вас, українців? — І сам відповідав:

— За часів О. Пушкіна і навіть Т. Шевченка українців було більше, ніж росіян. Лише в XX столітті чисельність цих націй зрівнялася. Тепер на Землі росіян більше, але не набагато.

Нерідко робив «філологічну розминку». Наприклад:

— Юрію Михайловичу, як українською мовою буде «площа»?

— Майдан.

— А санскритською?

— Також майдан.

— А «крестьянин»? Теж слово санскритське — «крішті» — землероб.

І раптом:

— А чи знаєте, що цар гунів Аттила народився у поселенні, яке згодом назвали Києвом, і був одружений із сестрою легендарного Кия, який вважається засновником вашої столиці? Кий був полководцем у царя Аттили.

Я впевнився: Гуру був знавцем Біблії, причому знав ще й апокрифи.

— Святе Письмо, — говорив він, — дає змогу зрозуміти, що кожний народ, у т. ч. й український, — це живий організм, який має свій зародковий (сакральний) елемент: Раса, нація не падають з неба у готовому вигляді, а колись з когось починаються і мають свою долю. 1 це початок не лише генетичний, а й духовний. Треба лише розшифрувати тексти. Відкрийте, приміром, главу 10 Буття. Читайте…

— Сини Ноя: Сим, Хам, Яфет, — читав я. — Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех, Тирас…

— Бачите, — перебив мене Гуру, — в Ноя, який врятувався після Потопу, було три сини, один із них Яфет. У Яфета теж були сини, від них пішли яфетичні (білошкірі) народи. Всього 14 синів, але в Біблії йдеться лише про сімох. Названі саме родоначальники народів, які прийшли в Середземномор'я, у Францію й Англію, — кімри й кельти (Ноїв онук Гомер), скіфа і сармати (Магог, Мадай), іонійці, які прийшли в Грецію (Яван)… А от Тувал (Фувал), Мешех і Тирас — пізніші слов янські народи: українці (Тувал) і росіяни (Мешех). Тирас, Мешех і Тувал — молодші сини Яфета… Тирас — це давня назва Дністра. Між Дніпром і Дністром зародилося слов'янство. А Тувал — інакше, Тубал, тиверійці. Так почали називати за ім'ям римського імператора Тиберія вихідців із Галілеї — батьківщини Ісуса Христа. Ці вихідці — галілеяни (одноплемінники Христа) пішли до Дніпра, а звідти — до Карпат і, змішавшись із полянами, заснували Галичину. Ну, а роль Галичини у формуванні української нації важко переоцінити.

— А якщо більш ретельно глянути на проблему, — вів далі Гуру, — то можна помітити, що імена синів біблійного Яфета відбивають історично послідовні назви Праукраїни і України з початку її арієзації і до сьогодення. Першими дали їй назву кіммерійці — Кіммерія (чи Гомерія). Друга назва Праукраїни — Скіфія (від Магога, тобто скіфа). Третя — Сарматія (від Мадая, тобто Мідії, звідки прийшли сармати). Потім Україну називали Пелазгія, чи Лебедія (пелазг від санскр. — лебідь). Ця назва відповідає четвертому сину Яфета — Явану (явани — давні греки, які походять від пелазгів з Подніпров'я). Нарешті — Тиверія (відповідає Тувалу, чи Тубалу), далі — Московія (Мешех), яка підкорила Україну, і зараз — Тирас (Фірас) — слов'янська земля, духовним центром якої повинна стати Україна. Все це — історичні назви вашої країни. Підводячи біблійну основу під проблематику походження України, ми бачимо глибинне коріння вашого народу, — так закінчив Гуру.

Отже, було чому дивуватись. І я почав записувати.

Єдиним читачем моїх нотаток на той час був Лев Миколайович Гумільов, мене звела з ним доля у 1975 році. Тепер, після смерті, він визнаний великим істориком і етнологом, а тоді його не публікували. Ми обмінялися рукописами. Я прочитав його працю «Хун-ну» і ще одну про монголів. Л. Гумільов попросив познайомити його з Гуру. Він не раз літав до нього в Улан-Уде, запрошував його до себе в Ленінград. А ви думаєте, звідки в його книгах трапляються факти з інтимного життя китайських, тибетських, індійських царів? Я впевнений, езотеричний бік книг Гумільова багато в чому пов'язаний з моїм Гуру. Лев Миколайович, на відміну від мене, одразу ж належно оцінив розповіді колишнього лами. І мені багато на що розкрив очі, хоча повністю я не пристав на його концепцію слов'янської історії.