Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

А я ось подумав, що «серйозна фінансова допомога» навряд чи може вимірюватися вартістю диктофона «Соні», який, до того ж, вже не є дефіцитом, а щодо «медійної підтримки», то виникають запитання: невже її будуть надавати ЗМІ самих США чи Ізраїлю? Мабуть, що ні. ЗМІ, мас-медійну підтримку яких обіцяли Ю. Тимошенко, вже давно є в Україні і їх, мабуть, контролює АРАС. Якби то було не так — хіба вони могли таке обіцяти?

Коли політику надають допомогу, то є дуже великий сумнів, що вона має безкорисливий характер. Якщо пан Ю. Юрчишин дарував мені у 1989 р. диктофон «Соні», то він при цьому чимось керувався. Він же не роздався диктофони наліво-направо усім бажаючим, а дав його керівнику райорганізації НРУ.

Чому? Мабуть тому, що з Народним Рухом України добродій Юрко Юрчишин пов'язував заповітну мрію свою, своїх батьків і дідів про незалежну і самостійну Україну. А на що сподіваються від Ю. Тимошенко її заморські добродійники потужного єврейського лоббі?

_________________________________________

* Тимошенко в США: встречи не для СМИ // Единое Отечество. — 2007. — 31 марта //http://www.otechestvo.org.ua/main/20073/3108.htm

** Українська криза — «інфекція зовні»? // Персонал Плюс — 2007. — 6 червня; Про це ж: http://www.personal-plus.net/224/2123.html; На цю ж тему: Припинити втручання у внутрішні справи України // Персонал - Плюс. — 207. — 8 серпня; // http://www.personal-plus.net/233/2356.html

21. Три додаткові штришки

1. Велика переоцінка Юрія Рогози

У третій книзі про Юлію Володимирівну відомого письменника Юрія Рогози є вражаючий фрагмент, коли він, користуючись нагодою зустрічі із прем'єром, викликав їй кілька людських прохань і проблем та вніс пропозицію щодо поліпшення її іміджу. Ось що з цього вийшло.

«Пані Юля жодних поміток не робила, лише звично і чітко виносила усні резолюції:

— Це до Миколи...

— Це хлопцям у восьму кімнату...

— Це моїм помічницям нагадай, вони щось підкажуть... Я все старанно записував, я ще дуже вірив тоді. Нарешті справа дійшла до останнього пункту.

— І ще... Пані Юлю, не носили би ви цих дурнуватих плать із мереживами, або як там вони називаються. Вони вам не личать... Старять, та й взагалі, ви у них на себе неподібні.

Ось тут-то на мене і піднялися двоє уважних темних очей. Зібраних, жорстких, проникливих..

— Ти це серйозно говориш?

— Ну, звичайно, чого б я вас дурив? Та й люди зі мною згідні.

І ось тут Прем'єр-міністр моєї Батьківщини простягнула руку, взяла блокнот і замислено зробила у ньому якийсь не дуже-то і короткий запис. Вперше за увесь час нашої розмови».*

Залишаю коментар цього епізоду читачеві.

_________________________________________

* Цит. за кн.: Рогоза Юрий. Убить Юлю — ПК.: Медиаэксперт, 2007. — С. 102-103.

2. Жінка ціною в 11 мільярдів доларів

У виданій у Москві книзі «Помаранчева принцеса» її автори Дмитро Попов та Ілля Мільштейн використали американську публікацію про Ю. Тимошенко, автором якої був журналіст Метью Бжезінський, племінник знаменитого Збігнєва. Цей журналіст був акредитований у Москві, але Ю. Тимошенко забажала із ним пообідати і порозмовляти: все-таки родич впливової знаменитості. А головна мета була продиктована одним — повідомити племінника, що вона прагне стати Президентом України. Тобто хотіла дати відповідний сигнал сильним світу цього. Коли це було, автори не зазначають, та з усього видно, що у часи розквіту ЄЕСУ. Далі цитую московське видання:

«За Метью вона посилає літак із Дніпропетровська. Після обіду літак доставив журналіста назад у Москву. Племінник зніяковів, він не хотів один займати увесь літак. Вона його заспокоїла: «Не хвилюйтеся. У мене їх чотири».

Пізніше приголомшений Бжезінський присвятив їй цілу главу у своїй книзі «Gasino Moscow». Із книги ми дізналися, що, крім приватного літака, його уяву вразив взвод тілоохоронців із числа колишніх радянських спецназівців, який охороняв Юлію Тимошенко. Главу про неї він назвав «Жінка ціною в 11 мільярдів доларів».*

3. Екзотичне сало

У відповідь на звинувачення у зраді національних інтересів Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко, у звичній для себе манері, перевела їх в іншу площину: «Щодо зради — пред'явили 7 пунктів. Там любов до сала українського, любов до українського борщу. Що там ще може бути таке екзотичне?»**

Заздалегідь розробленого політтехнологами вислову Ю. Тимошенко явно не запам'ятала, бо опустила «любов до українських вареників», «любов до української вишиванки», «любов до української кобзи» і ще щось; зате вона щиро вставила власне — «Що там ще може бути таке екзотичне?».