Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

На вулиці Банковій у Києві, окрім будинку Президента, є ще й два приміщення Верховної Ради, у яких засідають бютівці. Тому мені, наприклад, невтямки, кого ж мав на увазі пан Портнов? Може, оточення свого шефа?

Безперечно: вищенаведені приклади — лише дещиця із бютівського хамства, яке чи не щодня ллється з екранів телевізорів, звучить на радіохвилях, карбується на віки на шпальтах газет.

В інтернеті опубліковано роздруківки розмов, які приписують Ю. Тимошенко. І хоча вона їх і заперечила; судячи із стилю, датування подій та обставин, особисто я не маю сумніву у їхній автентичності. Крім усього іншого, там брутальщиною, непристойностями та образами аж кишить. Навіть на адресу Президента.

Мене завжди дивувала агресивна поведінка Ю. Тимошенко, її манера лаяти і ображати кожного, хто з нею не погоджувався. Дуже кепська риса для політика навіть районного рівня.

Навмисне приниження гідності людини, образи, непристойності — це риси, характерні для людей зухвалих, грубих і нахабних, або по-іншому — хамів. Хамство несумісне з елементарною порядністю і честю. Я ось дивуюся: як Ю. Тимошенко може сподіватися на повагу до власної гідності, систематично принижуючи гідність інших?

Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко невпинно декларує намір вести Україну до Європи. Проте в Європі хамство в політиці є неприпустимою річчю. Можна лише уявити, яка хвиля обурення здійнялася би у сусідній з нами Польщі, якби тамтешній прем'єр вжив одне із вищенаведених висловлювань Ю. Тимошенко. А для пані Юлі — як з гуски вода, та й уже всі поступово змирилися із її зухвалістю, грубістю і нахабністю — складовими морально-етичного поняття, яке називається хамством.

Якось у ЗМІ прозвучав коментар керівника Секретаріату Президента України В. Балоги на дії Ю. Тимошенко — він назвав їх «політичним хамством». Дуже влучна, між іншим, назва. Та ось питання: чи можна політичному хамові доручати керівництво державою?

20. Заморська допомога

Дуже шкодую, що не зберіг статтю із газети «2000» за весну 2007 p., автором якої, як мені не зраджує пам'ять, був відомий журналіст Сергій Кичигін. У публікації йшлося про поїздку Ю. Тимошенко у США та її зустрічі із керівниками впливових єврейських організацій. На цей час журналіст теж перебував у США і подав цікаву інформацію про ці зустрічі. Мене вразило запевнення єврейських керівників, що вони підтримуватимуть на українських виборах Ю. Тимошенко. Ніколи подібні заяви не дозволяли собі висловлювати українські організації за кордоном та давати українським партіям чи політикам в Україні якусь допомогу, бо у нормальних демократичних країнах таке іноземне сприяння, навіть і співвітчизникам, розцінюється як втручання у внутрішні справи іншої держави.

Пригадую, коли у 1989 р. мені, як керівнику Бродівської організації НРУ, американець українського походження Юрко Юрчишин, директор банку у Бостоні, подарував маленький диктофон фірми «Соні», то просив не афішувати це, бо його можуть звинуватити у підтримці української опозиції. І я не розказував про цей подарунок, аж тепер пишу. У період становлення Народного Руху України цей диктофон дуже допоміг: бродівські рухівці записували і власні виступи на мітингах, і виступи компартійних діячів. Пан Юрко Юрчишин, батьки якого виїхали з України в Америку, щиро хотів допомогти етнічній Батьківщині, але не дозволяв навіть у дрібницях переходити межу пристойності, прийняту у демократичному світі. До речі, після проголошення Україною незалежності пан Юрко Юрчишин тривалий час працював радником голови Національного банку України, на цьому посту в Україні він і загинув в автомобільній катастрофі.

Випадок із щирим українським патріотом Юрком Юрчишином я навів для того, аби підкреслити контраст. Тепер американські прихильники Юлії Тимошенко, аніскільки не переймаються подібними «дріб'язками», які можна назвати фактичним втручанням у справи іншої держави при обранні у ній влади. Прочитавши публікацію С. Кичигіна, я подумав: «Яким чином єврейські лідери США нададуть сприяння Ю. Тимошенко в українських виборах? Як це можна зробити, не порушуючи закону?»

Дещо привідкрила завісу стаття під назвою: «Тимошенко в США: встречи не для СМИ» на сайті «Единое Отечество» за 31 березня 2007 р. Публікація величезна, у ній досить докладно висвітлено перебування Ю. Тимошенко у США та Ізраїлі: від організації поїздок та конкретних осіб аж до її зустрічей із американськими урядовцями, українськими і і єврейськими громадськими організаціями. Там, зокрема, зазначено, що зустріч з членами організації під назвою Американсько-ізраїльський політичний комітет (АРАС) «мала цілком конфіденційний характер, і висвітлена, по суті, не була». За даними видання, «першим і головним питанням зустрічі, до якого, до речі, Юлія Володимирівна виявилася не готовою, було наступне: яким чином євреї можуть розраховувати на повернення своєї власності, якою вони володіли до 1917 року? Тимошенко не знайшла, що відповісти. Виручив супроводжуючий її пан Немиря, який сказав, що вони якраз вивчають це питання. На цій зустрічі Юлії Володимирівні була запропонована серйозна фінансова допомога і медійна підтримка».* Про це ж написала і газета «Персонал Плюс», яка, до того ж, уточнила, що єврейські організації ставили перед Ю. Тимошенко питання повернення не лише нерухомого майна, а й землі.**