Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

5. Борошно — 15 гр.

6. Риба солена 3 рази на тиждень (оселедці, тріска) — 50 гр.

7. Крупи ячмінні або «сєчка» — 80 гр.

8. Цукор-«пісок» — 8 гр.

9. Сіль, вода — без норми.

На таких харчах роками повинні жити і важко працювати в'язні, виконуючи і перевиконуючи виробничі пляни. 1953 року харчування в таборах немов би поліпшилось (?) і пересічний денний приділ має бути такий:

1. Хліб ячмінний або пшоняний — 600 гр.

2. М'ясо 3 рази на тиждень — 20 гр.

3. Товщі — 15 гр.

4. Ярина суха, різна — 150 гр.

5. Крупи або вироби з муки — 120 гр.

6. Риба солена чотири рази на тиждень (оселедці, тріска, тюлька) — 60 гр.

7. Цукор-«пісок» — 20 гр.

8. Сіль і вода — без норми.

Для порівняння норми харчів з/к з харчами для псів ВОХР-и, Артем'єв наводить такі норми:

Кожного дня псові видавалось: м'яса волового або свинячого 500 гр., крупи — 400 гр., борошна — 100 гр., картоплі — 250 гр., капусти — 250 гр., товщів — 50 гр., хліба — 400 гр. Роками живуть в'язні в жахливих і важких умовинах, в непридатних до мешкання бараках, обірвані і голодні, сплять на нарах з сухим мохом або гнилою соломою; вкриваються старими мішками або рваними таборовими бушлатами; нишпорять завжди на смітниках, серед кухонних відпадків, щоб знайти там гнилу картоплину, трухляву кістку або головку від оселедця. Влітку варять різні коріння, навіть листя чи будь-яку траву, щоб заспокоїти голод, і взимку обморожують тіло і вмирають від перестуди. Ставлення до в'язнів брутальне, безжалісне, нахабне і свавільне. Вони чують тільки скажений галас, російський брутальний матюк, сварку, підгінку до праці, а часто і побиття з боку наглядачів. Людська гідність цілком іґнорується, а офіційно в'язнів як тварину, адміністрація називає «рабочая сила». В таборах заборонено навіть вживати таку загально розповсюджену і узаконену в СССР назву, як «товариш». Начальство звертається до в'язня з назвою: «зека такий то», а в'язень до начальника: «ґражданін начальнік».

За існуючими про око офіційними інструкціями бити в'язнів у концтаборах заборонено, але «закони існують, щоб їх не виконувати» (совєтсько-московська термінологія), тому в концтаборах начальство жахливо б'є в'язнів, а III частина — під час допитів. Побиття в концтаборах належить до дотримання розпорядку (режиму) в таборах. Перетворення сотень тисяч в'язнів на калік, нездібних до праці на все життя, загибель від аварій, катастроф, голоду, виснаження і репресій, руйнування родинного життя — це для російсько-комуністичної системи є нормальне явище, а вільний західній світ цього не завважує. Ю. Б. Марґолін, громадянин ізраельської держави, який відбув в совєтських концтаборах 5 років ув'язнення, в своїй книжці «Подорож в країну зе-ка» пише: «…Нас привезли в дивний ліс. Кого лише тут не було? Узбеки, поляки, китайці, українці, грузини, татари, німці… Люди мишачо-сірого кольору. На них було все мишачо-сірим: якісь кацавейки, довгополі лахміття, безформні опорки на босих ногах, або лапті, на головах мишачо-сірі шапки-ушанки, обличчя теж мишачо-сірі землянистого відтінку з диким виразом… Люди, перед якими за роки ув'язнення нещастя переходять величезними водоспадами, безчисленна кількість таборової недолі, перестають нарешті реаґувати на оточуючу ненормальність з гостротою нормальних людей… Достоєвський прибув на царську каторгу молодою людиною і 4 роки каторги зламали його. Достоєвський сидів в тюрмі, де було 250 в'язнів і це всі, що він їх бачив. Чотири роки перебував він в умовах, яким позаздрить кожна підсовєтська людина. На каторзі він мав власного служку, який за 30 коп. платні протягом місяця варив йому їжу, нагрівав самовар, прибирав після нього і ці гроші видавала йому казна… «Звичайно я купував собі кусень м'яса, а Йосип приготовляв її для споживання», — писав Достоєвський. Про такі речі як хліб, каша, зупа, картопля в царській в'язниці навіть не розмовлялося, бо їх було досхочу. Праця була ненормована, ніхто на ній не надривався і всі харчувалися однаково. Були на царській каторзі канчуки і різки. Минуло сто років і їх заступили розстріли за відмовлення від праці… Нарешті, людина, що перебувала на царській каторзі, була завжди впевнена, що звільниться на волю, в той час, коли в совєтських концтаборах такої впевнености немає аж до останньої хвилини звільнення… Жахлива машина вбивства людей перемелює все населення концтаборів, а їхні залишки викидає на ліжка концтаборових лічниць, де вони швидко помирають. Помирають покірно, спокійно і тихо, помирають від різноманітних хворіб, а в більшості від цинги та водянки. Елементарна дистрофія майже завжди закінчується водянкою. На початках жахливо розпухають ноги, потім роздувається, немов у вагітної жінки живіт, тіло наливається водою, очі підпливають, а коли вода підступає до серця, в'язень помирає…