Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Реґулятором правних відносин в СССР є не закони, а всі інструкції до них, ухвали та роз'яснення, які в самій основі грубо порушують зміст офіційних законів, а досить часто касують і саме їхнє значення. Інструкції, доповнення і поправки до законів частинно публікуються офіційно в пресі, а в більшості бувають таємні. Згідно з такими інструкціями і ухвалами діють всі судові та позасудові органи СССР.

1928 рік був роком швидкої ліквідації НЕП-у та переходом до приспішеної розбудови економічно-мілітарного потенціялу російсько-комуністичного імперіялізму, з прицілом на далеку мету, то зн. загарбати і поневолити весь світ. В зв'язку з цим 14-ий та 15-ий з'їзди компартії ухвалили швидкий перехід до: розбудови державної промисловости, колективізації селянства, швидкого знищення національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів, опанування для мілітарної мети віддалених російських районів, безоглядної русифікації підсовєтського населення шляхом виселення, переселення, заслання та вимішування, а все це діялося під керівною ролею «великоросіян».

Активне виконання ухвал 14-го, 15-го та інших наступних з'їздів компартії, переводили ОҐПУ, суд і прокуратура.

Свої вироки суди ухвалюють формально на підставі матеріялів та висновків прокуратури або органів міліції та ОҐПУ і лише тоді, коли ці органи передавали справу до суду. В більшості ж політичні справи розглядалися в позасудових органах, де й ухвалювався вирок.

У своїй доповіді на 16-му з'їзді ВКП(б), Сталін офіційно заявив про потребу репресій в СССР. (Й. Сталін, т. 12, стор. 302. Госполітіздат, Москва). На підставі вказівок Сталіна, прокуратура вже більше не дотримувалася норм кримінальних процесів. Напр., в слідчих справах прокуратури часто не було постанов про те, що підслідчий притягається до відповідальности за тією чи іншою статтею, не було постанови про потребу арешту обвинуваченого, протоколів закінчення попереднього слідства і т. п., а замість висновку про обвинувачення в справах знаходилась коротка постанова про притягнення арештованого до судової відповідальности. Досить часто у судовій справі не знаходились протоколи допиту обвинуваченого. Таке саме спрощення панувало і в судах. Свої засідання вони відбували наспіх без попередньої підготовки; свідків до розправи не кликали, суд обмежувався доказами свідків в некористь обвинуваченого, а єдина кара була — заслання до концтаборів (ув'язнення). Якщо на розправі були присутні оборонці (адвокати), то вони на ділі не мали оборонного слова, а прокурор мав право бути присутнім в кімнаті нарад суду. В ці часи беззаконности, ЦИК СССР ухвалив постанову з 7.8.1932 року «Об охранє социалистической собствєнности». За прямими вказівками ЦК ВКП(б), за цим законом були засуджені до концтаборів сотні тисяч населення, особливо в Україні, коли там шалів голод (1933 р.). Засуджували за найменшу провину, яку можна було розглянути адміністративним порядком. 22.8.1932 р. ухвалено закон про боротьбу з спекуляцією, а 8.12.1933 р. «Про відповідальність за псування виробничої продукції». Знову заслано до концтаборів сотні тисяч, яких обвинувачено в контрреволюції. Щойно за вказівками ЦК ВКП(б) 1934 року Верховний Суд та Прокуратура СССР скликали нараду своїх працівників, де було стверджено, що «в органах суду і прокуратури заіснували: величезні викривлення та помилки підчас застосування в житті законів з 7.8. та 8.12., запал до масових репресій, спрощення та іґнорування вимог процесу. Одначе в'язням, засудженим за тими законами раніше, від того не полегшало; їхні справи не переглянено і їх з таборів не звільнено. Навпаки, табори поповнились новими в'язнями, бо 13.5.1935 р. ЦК ВКП(б) створено спеціяльну партійну комісію безпеки для ліквідації «ворогів народу». До комісії увійшли: Сталін, Жданов, Єжов, Маленков, Вишинський та Шкірятов. 26. червня 1940 року ухвалено закон про заборону самовільного залишення праці на підприємствах та прогули. За новим законом стосували масові обвинувачення, арештували і засуджували до трьох років ув'язнення, а під час другої світової війни від 5-ти до 8-ми років. 10. серпня 1940 року ухвалено закон про відповідальність за дрібні крадіжки і хуліганство. 31.5.1941 року ухвалено указ про притягнення до судової відповідальности неповнолітніх. Під час війни ухвалено низку постанов, за порушення яких карали щонайменше 5-ма роками концтаборів, або замінювали призначенням покараного до карних військових батальйонів на передову лінію фронту. 15.11.1943 р. ухвалено закон «Про відповідальність за розголошення державної таємниці та втрату таємних документів». 4. червня 1947 року ухвалено указ про кримінальну відповідальність за розкрадання державного та громадського майна, а також про посилення охорони приватної власности громадян, якої підсовєтське населення майже немає. 26.5.1947 року ухвалено указ про скасування в СССР кари смерти, а 12.1.1950 року знова його запроваджено для «зрадників батьківщини, шпигунів, диверсантів». Кару смерти, згідно з указом з 7.5.1954 р., стосується і до вбивців. Згідно з вказаними законами, засуджували до концтаборів від 5 років, і більше, замість декількох місяців, що практикувалися раніше. Крім перерахованих законів, в СССР існує Кримінальний кодекс з своїми додатками, згідно з яким засуджують підсовєтських громадян до різних в'язничних кар, концтаборів, на заслання, в спецколонії і т. д.