Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Всі судові органи СССР очолює Верховний суд, який має: а) колеґію для цивільних справ, б) колегію для кримінальних справ, в) залізничну колегію, [17] [17] В 1937 р. скасовані. г) воднотранспортну колегію, [17] [17] В 1937 р. скасовані. д) воєнну колегію. Йому підпорядковані республіканські Верховні суди, а цим — крайові і обласні суди з народними судами включно. У військових округах діють окружні військові трибунали, що підпорядковані окружним. Крім того існують воєнні трибунали МВД та воєнні трибунали воєнно-морської фльоти та інші суди з своїми розгалуженнями.

Характеристичним є те, що до війни кару смерти в СССР виконували тільки через розстріл, немов би з гуманістичних засад до смертника. Під час війни впроваджено виконання кари смерти і через повішення. Кару повішення впровадив сам Сталін. Він сказав на її виправдання: «Буржуазія західнього світу не застосовує гуманітарних засад до засуджених на смерть бійців-революціонерів, вішаючи їх, чому ми мусимо бути милосердними до буржуазії та її агентури?» Кара через повішення не скасована в СССР і дотепер. Крім офіційних судових органів, в СССР функціонують у широкому засязі органи т. зв. позасудової розправи. Початки її поклала Всеросійська чрезвичайна комісія (ВЧК), яку очолював Ф. Дзержинський. Протягом усього часу існування ВЧК, вона в своїх жорстокостях не мала меж, а особливо після ухвали ВЦИК і СНК РСФСР у 1918 році «Про червоний терор». Ця ухвала наділила ВЧК необмеженими правами, яка і навіть за відсутністю доказів обвинувачення мала право репресувати та ліквідувати кожну підсовєтську людину. Досить було слідчому ВЧК обвинуватити та записати у протоколі допиту: «розстріляти як ворога», як таку людину зараз каралося розстрілом. Однією з метод ВЧК було масове ухвалення вироків кари смерти за списком. До списку записувалися ув'язнені, яких ВЧК вважало за потрібне розстріляти; цей список затверджувала спеціяльна трійка, яка фактично списку не розглядала, а лише підписувала його та передавала комендантурі до виконання.

Найбільше жорстоко шалів червоний терор на поневолених Москвою неросійських землях. Російський народ не тільки з великим захопленням привітав нову совєтську владу та комуністичну партію, але активно ввімкнувся в її боротьбу за утримання влади та поновне поневолення неросійських народів. Перші частини червоної гвардії складалися виключно з росіян: Червона армія, що була організована на місце червоної гвардії, також складалася на 95 % з росіян центральних губерній Московщини. Разом з Червоною армією на поневолені Москвою неросійські землі прибула і Всеросійська чрезвичайна комісія.

Сваволя, жорстокість і терор Чека на місцях досягли такої сили, що ВЦИК РСФСР влітку 1919 року навіть був змушений ухвалити спеціяльний декрет, в якому докладно перераховувалися злочини, що їх має право розглядати Чека. Той декрет не був скасований і залишився в силі для ОҐПУ, ГУДБ, НКВД, а тепер КДБ та МВД.

В Червоній армії був створений «Особий Отдел» — орган ВЧК, який залишився і до цього часу. Під час другої світової війни він називався «СМЕРШ». Особливий відділ ВЧК контролювався тільки «Реввоєнсовєтом» РСФСР і виконував лише його завдання. Начальник відділу належав до членів колегії ВЧК, а загальне керівництво працею Особливого відділу здійснювала ВЧК.

Особливий відділ є орган аґентурної розвідки і контррозвідки в совєтській армії і нічого спільного з військовою розвідкою не має. До його функцій належить також справа слідства і допитів та функції позасудової розправи в армії. В оперативній праці Особливий відділ пов'язаний з Військовим трибуналом, який має юридичне право давати вказівки в справі слідства, контролювати дотримування приписів ув'язнення арештованих, звільнити арештанта та повернути справу на дослідження. Але фактично Особливий відділ стоїть навіть над Військовим трибуналом, бо Військовий трибунал є лише суд, а Особливий відділ — орган Комітету державної безпеки (КДБ). Він втручається в судову діяльність Військового трибуналу (ВТ) та навіть впливає на вироки.

Рішенням 9-го з'їзду совєтів 6.2.1922 року ВЧК перетворено в ҐПУ. Але права колегії ҐПУ в позасудовій розправі не були обмежені. Для арештованого не було ніякої різниці, що ВЧК знищувала його без юридично-правного оформлення, а ҐПУ повинно було акт знищення чи репресії передати до судової колегії ҐПУ на формальний розгляд і затвердження, тобто дотримувалась правна юрисдикція. Але, як було заведено у ВЧК, так само розглядала присуди і колегія ҐПУ, тобто без участи обвинуваченого, свідків та адвокатів. Присутнім був тільки прокурор ҐПУ, який фактично з загальною совєтською прокуратурою нічого спільного не мав, підлягав їй формально і числився в постійному складі працівників ҐПУ. Він мав і спеціфічну назву: «прокурор ҐПУ». Його справою було підписати, не розглядаючи, протоколи обвинувачення та сприяти, щоб колегія ҐПУ ухвалила той вирок, який вимагає слідчий, або жорстокіший. ҐПУ не мало права також розглядати і загальнокримінальних злочинців, а слідство таких злочинців вела звичайна прокуратура та передавала їх на розгляд т. зв. народним судам. «Контрреволюційні» справи розглядало тільки ҐПУ, а в спеціяльних вийнятках — колегіями Верховного суду, або Військовим трибуналом тоді, коли ЦК ВКП(б) потрібно було надати справі пропагандивного розголосу.