Роман Лазурко: На шляхах Европи

- Ви бачили напис на дверях…?

- Яволь, унтерштурмфюрер - каже шпіс.

- Ну і що там пише…? Шпіс проковтнув свій віддих.

- "Шпісові вступ заборонений". Айнтрітт ферботен.

Тепер Редер вже дуже суворо:

- Ну й що ви тут робите…?!

Шпіс зам'явся, не знаючи що казати. Тоді ми всі вже встрянули, бо це був, розуміється, жарт з цим написом, Редер розсміявся і ми шпіса запросили до стола. Святкували до пізньої ночі.

Наступного дня ранком, вишкіл пішов, як звичайно на вправи, а я з Цапом вибрались відпровадити Крафта і ройового Ледерлє, який також від'їздив, на залізничу станцію. Ми гарно розпрощались, висловивши копу надій на скоре побачення і знаючи при цьому, що це тільки так говориться, "для анімушу", бо на війні ані ніхто не знає, куди його доля кине, ані коли його куля зупинить у життьовій мандрівці. Обидва вони від'їхали до Франції, а ми з Цапом вернулись до порожніх касарень. Очевидно, Крафт забув сказати шпісові, що ми підемо з ним на станцію. Ми собі в кімнаті гарно пороздягались і вивчаємо якісь лекції, коли нарозтіж відкриваються двері і на порозі шпіс. Ще заки сказали йому "добрийдень" паде команда; "гінлєґен, кріхен, авф, гінлєґен" і тоді щойно звичайне, нормальне питання: що ви тут робите, чому ви не на вправах. Вияснили ми що і як і дістали наказ в шеломах піти на площу вправ з крісами. Ми збирались і йшли так довго, що вишкіл вже вертався назад і ми, зголосившись у сотенного, прийшли разом - без вправ. Варто на цьому місці відмітити, що хоч всі ми розуміли, що ці вправи для нас дуже корисна річ, проте дуже приємно було хоч раз від них звільнитись і сердешно відпочати. Тому кожен міркував таке зробити, але нагод було дуже мало. Ми всі були здорові і це видно було по нас, отже "маркеранція" відпадала, а інших причин ніколи не траплялося, хіба щось вийнятково, як ось від'їзд унтершарфюрера Крафта.

Коли Крафта не стало, нашу чоту перебрав обершарфюрер Гофмокель, типічний прусак, рижий, важкий з постави, з доброю дозою військового садизму в собі і з іще більшою дозою ненависти до нас. Його шиканам не було кінця і за його "панування" ми навчились хіба добре робити "гінлєґен". Але ми терпіли, бо вишкіл добігав до свого кінця і виконували всі його накази, хоч без найменшого ентузіязму. Ми вирішили, що ми міцніші за нього і що він нам нічого своїм садизмом не зробить. Зате він показував нам, що він уміє і одного разу, коли я завдав собі труду, нарахував я понад триста гінлєґен у болоті.

Наша чота співала дуже гарно і звичайно Редер наказував нам іти на чолі сотні, щоб сотня презентувалась гарним співом. Гофмокель за нашими піснями не пропадав, кажучи делікатно, але сотенний розпоряджався, він мусів мовчати. Одного разу Редер пустив чоту Гітлер-Юґенд наперід, та їм спів щось не вийшов, сотенний взлостився, поклав їх на дорозі, казав нам перемаршувати по їх плечах на чоло кольони і заспівати щось порядного. Очевидно, наша бойова пісня "Протипанцирні" загомоніла вдвоє міцніше, як звичайно і співаючи, ми дивились на нашого Гофмокеля з презирством: і що ти нам зробиш, га…?

Під час нашого перебування в Голяндії запримітили ми цілком інакше відношення німецької влади до місцевого населення, як у нас, в Україні. Передусім не бачили ми ніде написів "нур фюр Дойче" на залізницях, трамваях чи автобусах, як у нас, вдома. Німці поводились культурно, виконуючи військову управу, але залишивши всю самоуправу в руках голяндців. Кидалось у вічі також, що тут не було такого браку харчів, як у нас, позатим крамниці були повні товарів, в ресторанах можна було отримати обід чи вечерю без харчових карток і разом з цим не запримітили ми існування чорного ринку, який у нас був конечністю. Значить німці мали дві різні міри для поведінки з населенням окупованої ними Европи: на Заході цілком іншу, як на Сході. Згодом, після війни, коли я мав нагоду прочитати документи Нюрнберзького процесу і усвідомити жах німецького панування на Сході, мені не могло зійти з думки, як це так все було зорганізоване, що населення безпосередньо заторкнутих околиць так мало знало. Наприклад, у Західній Україні німці поводились далеко гірше, як в Голяндії, але далеко краще, як в Наддніпрянській Україні, де німецьке панування стояло на поземі гірш колоніяльного. Пізніше, вже після нашого відходу в Дивізію і в Західній Україні погіршало, почались розстріли закладників за дії УПА і українські міста злились знов кров'ю невинних. Про це знали ми з листів з дому. Не легко приходилось перебувати з німцями в одній армії, читаючи такі листи і наше відношення до німців змінилось відповідно до того. Назверх ми були коректні, але в душі наростала ненависть, прихована тільки зовнішньою дисципліною і внутрішнім почуттям нашої потреби затримати зброю в руках "на всякий випадок".