Роман Лазурко - На шляхах Европи

Тим часом вишкіл проходив повною парою. Ми вже виходили в поле з гарматами. Кожну гармату тягнули чотири стрільці, а п'ятий керував заднім колесом, втримуючи напрям. В полі ми стріляли, звичайно до розбитих танків, вивчали розбирати замки в гарматах, спочатку звичайно, а потім із замкненими очима, вивчали польову тактику, примінену до вжитку протитанкових гармат, де велику вагу прикладали до маскування зброї і до непомітного руху в терені, під ворожим обстрілом. У касарнях ми вивчали лекції, які вечорами треба було вивчати дослівно напам'ять, з огляду на багатий матеріял і на не дуже ще опановану німецьку мову. Прийшли також нічні вправи, спершу лише нашої чоти, а потім разом із вишколом Гітлер-Юґенд. Ці хлопці дивились на нас весь час згори, навчені у своїх партійних школах, що вони "іберменші", а ми якісь там слов'яни зі Сходу. Треба відмітити теж, що більшістю називали нас "ґаліцішефрайвілліґен", згідно з офіційною на той час німецькою назвою нашої Дивізії, що нас досить дратувало.

Одного разу повчили ми зарозумілих німців із Гітлер-Юґенд. Їхня бундючність допекла, видно не тільки нам, бо коли прийшли знов нічні вправи, сотенний Редер вислав перших в поле, щоб обкопались в обороні, поставили гармати у вогневі становища і чекали атаки.

- І якщо будете заатаковані, маєте боронитися, як леви! - продовжував унтерштурмфюрер грімким голосом; - не застидайте німецької зброї і німецького однострою! Ріхтунґ авсґанґ, марш!

Пішли Гітлер-Юґенд, посміхаючись. І коли вже їх не було видно і чути, сотенний Редер взяв балак до нас.

- Ми з них мусимо зробити вояків і крім цього показати їм, що воювати не така легка справа, як їм здається! А позатим ми з вас мусимо також зробити добрих вояків. Отже, як зловите одного з них, бийте скільки влізе, позабирайте їм кріси, шеломи і інший виряд. Не застидайте однострою німецької армії, бо хоч серця у вас українські, але однострій на вас німецький! Ріхтунґ авсґанґ, маршшш!!

Пішли ми в німецьких одностроях із українськими серцями. Пристосували ми те, що навчились у німців і додали до того багато, чого навчились ще у Пласті по наших гірських таборах. Заскочили ми цілу оборонну позицію несподівано, обійшли її ззаду, вдарили з боків, збили Гітлер-Юґенд на квасне яблуко, набрали повно зброї і виряду, ще й забрали кермове коло від одної гармати. Бідні німці мусіли цю гармату підтримувати руками, а це важко та ще й вночі.

Вернувшись з бою, склали ми наші трофеї перед сотенним і тоді щойно примаршували німці, з підбитими очима, попухлими носами, з браками у зброї і у виряді. А німецький вишкіл вчить, що втратити зброю, це велика ганьба для вояка і більша від неї це тільки трусливість і зрада. Унтерштурмфюрер Редер використав цю нагоду, щоб пальнути ще одну промову, в якій ми дістали всі похвали, а німці для рівноваги всі картання і погрози і нас відпущено спати, а Гітлер-Юґенд пішли ще раз на вправи в терені, а після приходу мусіли ще чистити зброю, кріси і гармати. Хочу додати, що коли через пару тижнів попереджено нас про нові нічні вправи, хлопці з Гітлер-Юґенд нанесли нам гори папіросок і пляшки горілок, прохаючи, щоб не робити їм кривди. Ну й ми виграли бій значно більш гуманно, як за першим разом.

Сидять зліва: Козинський /Цап/, Криворучка, Дуб, німець-десятник Кампфгавзен, автор Роман Лазурко, Луців, Попович, Фульмес, Галькевич /Дзядзьо/, Боднарчук, Вовк. З другого боку стола німець-десятник Шольц.

Так пройшла пізня осінь і стали наближатися латинські Різдвяні свята. Після ранніх вправ у день Свят-Вечора нам дали вільне і ми зайнялись святочними готуваннями. Чистили кімнати, довели до порядку однострої, приготовили все до спільного Свят-Вечора. Свисток дижурного підстаршини дав нам знати, коли заходити до великої залі. Там уставлені були довжезні столи, що вгинались під напитками, солодким печивом і холодною вечерою. Прийшов сотенний Редер в парадному однострою, привітав нас короткою промовою, побажав нам усім всього найкращого і підняв перший тост, очевидно, за фюрера Адольфа Гітлера. Це був кінець урядової частини і тоді почали ми колядувати. Заля з цього моменту належала до нас. Німці вчились наших коляд і так час пройшов поза північ. Чого ми не могли з'їсти під час вечері, забрали із собою до кімнат. Перший день свят був вільний і ми перевели його на святкуванні. Пити було що, а в товаристві, як відомо, п'ється добре і багато. За це ми мали вночі невелику пригоду.