Роман Лазурко: На шляхах Европи

Побіч нас, на цій же вишкольній площі, стояла сотня гітлерівської молоді - Гітлер-Юґенд. Ця сотня і наша чота мали спільного команданта, яким був товариш Крафта, поручник /унтерштурмфюрер/ Редер.

Приїхавши до цієї школи мусіли ми здати всі німецькі гроші, які нам команда мала виміняти на ґульдени, щоб ми могли собі за ці гроші щось у багатій Голяндії купувати. Та з початком вишколу показалось, що нам до міста виходити не вільно було, і що на це дозволять нам аж за два тижні. Очевидно, ми протестували - але між собою, потиху, бо щодо дисципліни, ми вичули зразу, що там жартів не було.

Почався наш вишкіл, твердий і безжалісний, із зайняттями, що тривали від ранку до пізного вечора. Але тут показалось, що Гайделяґер став нам у пригоді. Ми вже були добре загартовані і коли собі сьогодні пригадаю марш у глибокому піску і спів у ґазовій масці на обличчі, під сонцем, що на ньому можна було курячі яйця пекти на камені, здається мені, що це не ми були і що все це тільки снилося! Та ні! Це не сон був, в Гільверсум-і нам пригадали дещо з цих снів. Але ми мали теж амбіцію показати німцям, що український народ не менш твердий, а може й твердіший, тільки що, одне я навчився із німцями дуже скоро: вони всі здисципліновані, солідарні, неначе інстинктом відчувають, кого слухати і як слухати, а ми…? Ми, як ці вівці на полонині, безжурні собі, пасемося на найбільш плодючій землі і мекаємо до себе "моя хата з краю"!

Вишколювали нас на трьох типах протипанцирних гарматок, калібру 3,7 см і 7,5 сантиметрів. Остання уживалась також у танках, Тиграх і Пантерах, доки Тигри не дістали 8,8 найкращу протилетунську і протитанкову гармату Другої Світової Війни. Ми вивчали всі типи танків, вживані західніми Альянтами, а зокрема совєтський Т-34. До часу появи німецьких Тигрів, цей танк вважався найкращим танком на полі бою. Наша школа отримала один такий танк, він стояв над берегом моря і ми вживали його як ціль до стріляння. За якийсь час він виглядав як сито, не як танк. На теоретичних зайняттях ми вивчали Райберта, німецький вишкільний підручник для кожного типу зброї, вчились рисувати тактичні мапи, маршрути чот, сотень і батальйонів та вирішувати фронтові проблеми низького рівня.

Ну й, розуміється, мали ми свою першу пригоду. Ще не пройшов тиждень вишколу, як вечором, після вправ, заходить до нас чотовий Крафт.

- Україніше фрайвілліґен! Всі стоїмо і дивимось на нього.

- Габен зі голєндіше ґульденен?!

Ні, ми грошей не отримали, на жаль.

- Ферррдаммммт нохмаль. Я дістав від унтерштурмфюрера Редера дозвіл повести вас у місто і поспівати ваші гарні, українські пісні. Що ми зробимо тепер?!

Нависла вагітна тишина. Раптом хтось несміливо озвався:

- Ми можемо поспівати… на кредит.

- Ґут!! Зер ґут!! Туханцуґ міт зайтенґевер, дравсен ін лініє анґетретен, марш-марш!! Вихідний одяг, з баґнетом, надворі збірка, бігом!!

Ще ніколи ми так жваво не звинулись, як цього вечора. Вечір чудовий, погода гарна, на вулицях повно народу. Наш спів голяндці вже знали, бо ми співали йдучи на вправи і назад, а крім цього в першій світовій війні, десь тут стояла якась частина синьожупанників, яка залишила по собі добру славу і ця слава перейшла й на нас. Поруч з нами маршувала завжди громада молоді, а зокрема дівчата. Цього вечора почали ми наш концерт піснею "Ми протипанцирні", за нею розігріли публику "Чорною курою", далі зважились до гумору долити вогню піснею "Мала мама" і кінчили першу частину сентиментальним - на наш погляд - "Ой на ставі, на ставочку". Другу частину зробили ми пізніше, але цілком не так, якби хто міг сподіватися.

Так примаршували ми - вживши військового терміну - на висоту одного гарного ресторану. Оглядаємо, елеґантно, як перед війною у Львові. Крафт затримав наш відділ порядною командою, ми стукнули як старі воєнні ветерани, аж ехо пішло під каменицями, а Крафт в асисті інших підстаршин, між ними також Люби Кузика, пішов на переговори. Власник ресторану виявився дуже чемним голяндцем, який цілком добре розумів, що він не може виграти із німцем в однострою і прийняв до відома факт, що на вулиці стоїть чота, в силі 52 плюс 5 спрагнених хлопа, які вертають з пустині, але які не мають ані цента, розумієте, навіть голяндського цента. Вони однак будуть мати гроші, до цього немає сумніву, Голяндець, очевидно, не мав сумніву, що матимемо гроші. Чи дасть він нам попити на кредит? Важливий момент застанови. Напроти нього стоїть п'ять здорових підстаршин, на вулиці стоїть спрагнена ціла чота. Голяндець поміркував і погодився. Він дасть на кредит.