Юрген Граф - Міф про голокост

Хільберг на своїх 20 сторінках не менше 16 разів цитує книгу Филиппа Мюллера "Sonderbehandlung" (Особливе поводження), яка з'явилася у 1979 р… Той на стор. 207–208 своєї кричущої халтури, яку неможливо читати без нападів нудоти, пише з епічним розмахом, що на початку літа 1944 року в Освенцімі знищували багато тисяч трупів отруєних газом угорських жидів. І робили це так: трупи складали шарами в глибокій ямі й ущент спалювали там за допомогою дров. Додатковим горючим матеріалом слугував жир, що витікав із трупів. Він стікав під час горіння у спеціально вириті для цього канавки, що впадали у накопичувач. Верхній розплавлений шар цього жиру члени особливих команд (зондеркоманд) збирали довгими черпаками й поливали ним трупи, щоб вони краще горіли.

Все це, без сумніву, нечуване неподобство. Без достатнього припливу кисню трупи в ямі взагалі не будуть горіти, вони можуть лише злегка обвуглитися. А жир, якби він дійсно почав витікати, був би першим, що згоріло б, а якби все-таки він стік у канавки, то від першої іскри зайнявся б там. Взагалі, навіть не всякій запаленій свідомості наверзеться таке: глибока яма, у ній горять дрова, на них лежать шарами трупи, з яких витоплюється жир, але не тече у вогонь, а в особливі канавки; навколо ходять люди й черпаками з довгими держаками зачерпують цей жир, ллють на трупи, і тоді він яскраво спалахує.

На стор. 74 Мюллер ощасливлює нас ще такою байкою:

"Іноді в крематорій приходили есесівські лікарі… Перед стратою двоє лікарів обмацували в живих ще чоловіків і жінок, немов у рогатої худоби, стегна й ікри, щоб відібрати собі "кращі шматки". Після розстрілу відібрані жертви клали на стіл, лікарі вирізали шматки ще теплої плоті зі стегон і ікр й кидали їх у приготовлені посудини. М'язи тільки що застрелених ще ворушилися в конвульсіях, судорожно стискувалися, смикалися в цебрах, куди їх складали, і ті чинили колоподібні рухи".

Таким є "коронний свідок" Филипп Мюллер, якого Рауль Хільберг цитує на 20 сторінках 16 разів! Про те, що немає ніяких документів, в яких йдеться про існування плану знищення жидів, не може умовчати і Хільберг. Але він знаходить цьому глибокодумне пояснення: вожді нацизму вирішили викласти все необхідне в одному акті!

В 1993 році з-під пера французького аптекаря Ж.-Клода Прессака вийшла книга "Крематорії Освенціму", яка вільною пресою вільного світу одностайно була оголошена такою, що спростовує ревізіоністів. Колись, у 1989 році, Прессак опублікував інший опус — "Освенцім. Техніка й операції з газовими камерами", що пресою був ледь помічений.

У вступі до другої книги Прессак апетитно обіцяє, що буде опиратися не на розповіді свідків, а на документи.

Однак щораз, коли мова в книзі заходить про ГК, Прессак посилається саме на свідків. Відсутність документів, які доводять хоча б єдиний випадок отруєння газом в Освенцімі, змушує Прессака шукати побічні докази. Він наводить документ, який у нього є "остаточним доказом" існування ГК, але у ньому мова про них узагалі не йде. Це — замовлення одній фірмі на поставку газоаналізаторів (докладніше ми розглянемо його нижче).

На сторінці 80 він наводить замовлення будуправління в Освенцімі на поставку герметичних дверей і 14 душових голівок для крематорію в Біркенау. З цього Прессак робить висновок, що двері, безсумнівно, призначалася для ГК, а душові голівки, які нібито були "удаваними", повинні були заманювати жертв у замасковану за їхньою допомогою ГК. Однак двері могли слугувати в крематорії для того, щоб ті, хто там працював, не вчаділи від диму та щоб усіма приміщеннями не розтікався запах.

Однак самого факту існування ГК ці двері не доводять жодним чином. Про те, що душі були "удавані", у документах не говориться ні слова.

Втім, у самому існуванні душів у крематорії немає нічого протиприродного, оскільки персонал займався спаленням померлих від тифу.

На стор. 70–71 Прессак згадує дерев'яну повітродувку для ГК у крематорії Біркенау. Якби вона була металева, міркує він, то її роз'їло б корозією під дією циклона-Б, що містить синильну кислоту. Однак пізніше, продовжує Прессак, там існували й металеві повітродувки: есесівці "переоцінили небезпеку корозії".

А тепер уявимо собі: відбувається знищення мільйонів людей немов шкідливих комах, і як доказ цього ганебного діяння "всесвітньо відомий, провідний спеціаліст з Освенціму" пропонує нам ось такого роду дурниці! Багато ревізіоністських дослідників, особливо Форіссон і Маттоньо, піддали доводи Прессака нищівній критиці. У 1996 р. німецькою мовою вийшов збірник статей на цю тему.