Юрген Граф - Міф про голокост

Все ж, і самі прихильники теорії знищення відхиляють «ванзейський слід». У "Канадських жидівських новинах" (20 січня 1992 р.) Ієгуда Бауер називає цей "документ", з якого починають розмову на кожній конференції з «голокосту", "дурною історією" (Silly story). Проте, цілий клан істориків, немов папуги, раз по раз переказує ці "дурні історії".

Всі підручники битком набиті ними.

Документи від 28 червня 1943 р. про продуктивність крематорію в Освенцімі.

Щоб довести казкову продуктивність Освенціму, прихильники теорії знищення невтомно цитують нібито написаний 28 червня 1943 р. керівником будівельного управління Освенціму Бішофом своєму шефові бригаденфюреру СС Каммлеру лист, у якому продуктивність крематоріїв Освенціму і Біркенау зазначена наступним чином:

— крематорій I: 340 персон,

— крематорії II і III: по 1440 персон,

— крематорії IV і V: по 768 персон.

Отут насамперед впадає в очі незвичне слово "персона", яке звучить не по-німецьки. Але найпоказовішим є сам зміст листа.

Якщо вірити даним, які наводяться в літературі з голокосту — як-от у зразковій книзі Хільберга, — головний крематорій I Освенціму мав 6 муфелів (муфельних печей), крематорії II і III у Біркенау — по 15 муфелів кожний, а крематорій IV і V (також у Біркенау) — по 8 муфелів. Загалом виходить 52 муфелі. У наші дні в сучасних крематоріях спалення одного трупа в муфелі триває від 1 до 1,5 годин. Якщо в 52 муфелях спалювати 4756 трупів на день, то на кожний муфель припаде 95 трупів на день і, таким чином, продуктивність крематоріїв в Освенцімі повинна була бути в 4 рази вищою за сучасних! Це значить, що в Освенцімі або були скасовані закони теплотехніки, або зазначений лист є фальшивкою.

Карло Маттоньо дає незаперечний доказ що лист — несправжній.

Замовлення на поставку газоаналізаторів.

Вирішальний доказ убивств жидів газом в Освенцімі Прессак знаходить у діловому листі будівельної фірми "Топф та сини" до головного будівельного управління Освенціму.

У ньому фірма підтверджує одержання замовлення на 10 газоаналізаторів. Якщо навіть не торкатися серйозних спростовувань дійсності листа, то варто сказати, що замовлення газоаналізаторів для табору, де щодня за допомогою газу проводилася дезінфекція, є явищем цілком нормальним. Прилади слугували для вимірювання концентрації синильної кислоти в інсектициді. В одній інструкції від 1942 р. з використання інсектициду газоаналізатори згадуються не менше 6 разів. Таким чином, лист, якщо навіть він справжній, не має ніякої доказової сили.

Документи про "остаточне вирішення жидівського питання" і про "особливе поводження".

У цілій низці німецьких документів періоду війни спливає поняття "остаточне вирішення жидівського питання". Так, Геринг 31 липня 1941 р. уповноважив Гейдріха "погодити всі необхідні організаційні матеріальні приготування для загального вирішення жидівського питання у всіх регіонах Європи, що перебувають у сфері німецького впливу". Пізніше Гейдріху доручається представити "загальний ескіз організаційних, практичних і матеріальних попередніх умов, які дозволили б здійснити бажане остаточне вирішення жидівського питання".

Прихильники теорії винищення цитують цей лист до знемоги, стверджуючи, що в ньому Геринг доручає Гейдріху організувати все необхідне для геноциду.

Що саме НС розуміли під "остаточним вирішенням жидівського питання", спливає з їхніх документів: якщо буде потрібно, то примусове виселення всіх жидів з Європи. Спочатку місцем для переселення жидів був обраний острів Мадагаскар (див. запис у щоденнику Геббельса від 7.03.1942), однак цей план виявився практично нездійсненним. Після завоювання великих територій на сході місце для їхнього — хоча б тимчасового — поселення обрали там.

Той факт, що значна кількість жидів була вислана до Білорусії та Прибалтики, визнають і прихильники теорії винищення. Позаяк кумедно таку депортацію проголошувати винищенням, адже для чого ж було везти жидів повз 6 працюючих на повну потужність "таборів знищення" далі, до Білорусії та Прибалтики, якщо було вирішено винищити їх усіх фізично?

У своїй написаній не без обачності книзі "Другий вавилонський полон" Штеффен Вернер зібрав ряд непрямих підтверджень того, що дійсно велика кількість жидів була вивезена до Білорусії і там розселена. Іспанський дослідник Енрике Айнат довів, що Освенцім слугував транзитним табором для тих жидів, які висилалися на схід і тому не реєструвалися, і яких прихильники теорії винищення оголосили знищеними.