Василь Яременко - Україна в лещатах сіонізму

Отак, Павле Михайловичу, орле далекозорий: не захистив українця, його справу — зрадив Україну. А ви, кажуть, і будинок у Музейному провулку, 8, який ще радянська влада виділила для Товариства української мови, продали. За яким правом? І кому?

Тільки Верховний Суд України визнав безпідставними претензії хабадника О. Фельдмана до харківського «Джерельця», а не міфічного журналу «Джерело». Ви зрадили українську дітвору у Харкові й Україну. «С чего начинается Родина? — С картинки в твоем букваре», а Мовчан із Фельдманом вирвали її з рук дітей і розпатякують про якусь принципову позицію. Учіться у сіоністичних ідеологів, п. Мовчан! Сказав правду про «брудну роботу сіонізму» — і відразу став антисемітом. Отже, захистив сіонізм — упав в україножерство.

Що треба нині зробити, щоб вільно поговорити з Україною, по-синівськи висповідатися перед нею — і знову починати з нуля, бо суєслови прокричали, пробазікали Україну? Сіоністи розікрали багатства і стали олігархами. Ньюйоркські сіоністи формують в основному політику великої держави щодо України і без кінця, з будь-якого приводу і без приводу лякають погіршенням іміджу України в Європі і США, якщо в Україні обговорюватимуть єврейські проблеми. То, може, купимо той «імідж» у Рабиновича? Імідж за сіоністичну вседозволеність в Україні, за право сіоністів із паспортами Ізраїлю позивати до суду українську інтелігенцію лише за те, що вона має на уряд Шарона інший погляд, ніж Шлаєн чи Рабинович. Чи незалежна думка, свобода слова і преси тільки для Видавничого дому «Сіон» (CN) Рабиновича та інших жовтих рептильок. А ми ними приречені бути вічними антисемітами.

У позовній заяві Самуїл Шлаєн навів 34 цитати з моїх двох статей, які (цитати), на його думку, розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Зауважу, антисемітизм не інкримінувала мені навіть суддя Саприкіна (який антисемітизм, коли в суді захищав мене як свідок єврейський харківський лідер Едуард Ходос!), а ось більшість служок Рабиновича та інших видань, що виходять на єврейські гроші, закричали: «Антисемітизм!!!» Одна «махрова» дама із «Дзеркала тижня» побігла по інтерв'ю до Саприкіної, не завдавши собі праці прочитати Рішення, й оголосила мої статті «махровим антисемітизмом», але забула навести факти, які підтверджували б це. Інша дама від журналістики, уже не махрова, а «матьорая», висипала на сайті Луценкових «Граней» такі перли, що тільки на панелі можуть мати прописку. Щиро співчуваю цій пані, що її били в дитинстві діти з двору, хоча вона й показувала мамин паспорт, у якому стверджувалося, що вона «русская». Однак як це стосується моїх статей? Хіба що розворушив дитячі спогади?

Ще раз подумалося: в моїх статтях жодної неправдивої інформації. Жодного чесного єврея, що сьогодні виживає, як і мільйони українців, і трудиться за копійки учителем, лікарем, дрібним бізнесменом, я не образив жодним словом і жодного не звинуватив у злочинах на українській землі. Більшість із тих, хто нині живе в Україні, злочинів за період єврейської державності в Україні 1917–1938 pp. не здійснили. Ті євреї, проти яких спрямовано мої статті, — це дрібні політикани, які провокують ворожнечу, борючись за заокеанський гаманець, з якого масі євреїв не перепадає нічого. Усе йде ревнителям корита і гаманця чи, як їх називає Е. Ходос, «жирним єврейським котам», їх не 10 тисяч (10 %), як стверджує суддя Саприкіна, а значно менше — якась тисяча.

У судовому Рішенні наведено таку цитату з моєї статті: «Українці повинні знати (Рабинович і Саприкіна гадають, що не повинні знати. — В. Я.), що інформаційний простір України цілковито в єврейських руках і що всі ми споживаємо інформаційну продукцію з єврейської ідеологічної кухні». Суддя Саприкіна «знаходить», що ці мої твердження «спрямовані на розпалювання національної ворожнечі».

По-перше, не можу зрозуміти, що означає «розпалювання національної ворожнечі»? Це що: українці накинулися на українців, почалася громадянська війна? Євреї почали організовувати єврейські погроми? Суддя прискіпувалася до кожного слова відповідачів і нічого не проґавила — найменшої неточності недосвідчених у судових справах професорів, депутатів, свідків. А сама записує в Рішення несусвітню дурницю, ніби я розпалюю «національну ворожнечу». Очевидно, для неї все одно, що «національна», що «міжнаціональна». Уже такого запису в юридичне Рішення, як на мене, достатньо, щоб не просто його відмінити, а й викинути разом з його автором із судово-правових органів. Судді Саприкіній від професора — двійка. А цікаво, що скажуть про це фахівці-юристи?