Василь Яременко - Україна в лещатах сіонізму

1. "…причина закриття видання очевидно полягає в його опозиційності";

2. "перед антиукраїнськими пасажами "Кримської правди" "тьмяніють усі "антисіоністські" інвективи київського професора". Я говорив, що сіоністське україножерство не має спину і набуло характеру психічної патології: безпрецедентне нищення українських класиків — Шевченка, Франка, Лесі Українки, нагнітання психозу навколо подій Хмельниччини, Гайдамаччини, періоду революцій і Другої світової війни, огульне звинувачення українського народу в колабораціонізмі з фашистами та ін.

І цим україножерством ніхто не обурюється, "не помітив" наведених фактів нагнітання жорстокості і зоологічної ненависті українців до євреїв і М. Стріха. Тут наші думки не збігаються.

У статті "Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів" я навів факти, які особливо, зі зрозумілих причин, викликають лють у сіоністів а Lа Рабинович, Малинкович, Найман та їхніх довірених адвокатів — Максима Стріхи, академіка Поповича, германіста Вадима Скуратовського, Ігоря Лосева, Сергія Грабовського, Олексія Гараня та іже з ними. Відповідати кожному з них — це понижувати себе до їхнього "жидівствуючого" єства, відверто демонстрованого і погано прихованого, як у пана Стріхи.

Не дивує, що одночасно взялися мене "викривати": "найбільший цинік єврейського телеканалу "1+1" Піховшек і найбільший "германіст" Вадим Скуратовський. Суть єзуїтська — нацькувати І. Дзюбу, Є. Сверстюка на В. Яременка, нехай, мовляв, дурні хохли чубляться за сіоністські інтереси, а рабиновичі від задоволення погладжуватимуть животики. Чому я маю говорити сьогодні так, як говорив І. Дзюба 1966 p.? Чи Є. Сверстюк, який недавно опублікував статтю "Блощиці атакують Солженіцина" (тут "блощиці" — це журналісти В. Рабиновича з його сіоністського Видавничого дому). Ми ніколи не були і не будемо антагоністами, та ще й з проблем сіоністичного свавілля в Україні, хоча з певних питань наші думки не збігаються, але чого це так стурбувало Скуратовського на радіо "Свобода" і Піховшека в "Епіцентрі", які ревно слугують єврейським медіа-олігархам? Та ще перед самісіньким початком самосуду Саприкіної?

Панове, різниця між мною і вами зовсім не та, що між мною й І. Дзюбою, Є. Сверстюком та іншими ідеологами незалежної України: ми як чорнороби працюємо на українську національну ідею, для України, а ви служите рабиновичам, суркісам, медведчукам, пінчукам. Служить і пан Стріха, але він — служка, попихач ("подай патинки господині та принеси мені води"). Але цей служка переступив межу законності і має відповідати в суді. Методи його служіння, як і в Рабиновича, Кацмана, Наймана, — це цинічна брехня, брудні наклепи, хамство і безпардонність.

1. "Український фізик і літератор" п. Стріха бреше: "… газета "Слово" надрукувала статтю А. Щербатюка "Дух крові", в якій пропонувалося зашморгнути чи то "московські шиї жидівськими кишками", чи то — "жидівські шиї кишками московськими". Нічого подібного в статті нема. Головне — переконливо збрехати, взявши в лапки власну вигадку, — і читачі повірять в антисемітизм А. Щербатюка. Вражаюча підлість.

2. Іду за текстом статті "українського фізика і літератора": "Приводом для заборони стала низка публікацій професора В. Яременка, про рівень і наукову сумлінність яких свідчить крилата фраза про те, що 1941 року на Україну посунули "400 000 євреїв-есесівців".

Оскільки наведена в статті цифра особливо глибоко спантеличила ідеологів сіонізму в Україні, зупинюся на ній окремо. Бачте п. Стріху не стурбували рівень і сумлінність писань Шлаєна, ніби в Бабиному Яру з 4000 карателів тільки 120 були німці, а решта — українські поліцаї, хоча документально відомо нині, що жоден поліцай 1941 року участі в розстрілах євреїв у Бабиному Яру не брав. Українського фізика і літератора не збунтувало нагнітання сіоністичними публіцистами вигаданих, документально не підтверджених фактів зоологічної жорстокості козаків Хмельницького, гайдамаків Ґонти і Залізняка, вояків армії Головного отамана Симона Петлюри щодо євреїв.

Для Стріхи це нормально, його рід "до шостого коліна" сприймає шлаєнів, найманів, ковтуненків, рабиновичів як науково сумлінних, високого рівня огиджувачів українського народу і пасквілянтів української історії, їхня теза про поголовну співпрацю (колабораціонізм) українського народу із німецькими окупантами п. Стріху також не обурює. Він разом із Рабиновичем, Найманом, Шлаєном, Малинковичем наведені мною факти колаборації євреїв не визнає і вимагає осудити мене як карного злочинця. Вперед! І дурню очевидно, з будь-яким рівнем і науковою сумлінністю, що я не робив спроби очорнити євреїв як колабораціоністів. Я стверджував, що не було ще окупованого народу, із середовища якого не постала б якась частина, бодай частинка, що прислужувала б окупантам. І "богробраний" народ не є винятком і співпрацював із німцями по всій Європі, брав участь у складі вермахту й у військах сателітів Німеччини: "К примеру, евреи, которых, кстати, среди пленных гитлеровских войск оказалось в 4 раза больше, чем официально воевавших с СССР финнов, производили на промышленных предприятиях Освенцима синтетический бензин и каучук для гитлеровских войск…" І далі: "Оказалось, что в осаждавшей Ленинград финской армии служило не менее трехсот не то что евреев, а верующих иудеев! Всем им, согласно демократическим законам Финляндии, была предоставлена возможность соблюдать свои религиозные обряды, для чего неподалеку от линии фронта, в разборном финском домике оборудовали походную синагогу". От вам і Голокост, і колабораціонізм, і "вибраний" народ! Усе наведене вище і подане нижче я цитую за книжкою Юрія Мухіна "Убийство Сталина и Берия" (М.: Форум, 2003). Так ось, цей автор на стор. 187–188 із конкретними цифрами доводить, що 1941 р. на СРСР напала вся Європа, а не одна Німеччина: "Только иностранная часть войск SS составляла 400 000 человек". Цю потолоч становили солдати 24 національностей, полонені євреї серед них на 13 місці — 10 173 осіб.