Василь Яременко - Україна в лещатах сіонізму

Ваше заперечення не викликало здивування тільки в судді Саприкіної, а в мене і моїх колег постало ще більше запитань до такого тлумачення наведених цитат. Ви кажете: "Те, що наведено в статтях (власне, лише в одній. — В. Я.), не є цитуванням Талмуду, це окремі витяги — своєрідний "салат", але в салаті ми чітко бачимо буряк, моркву, цибулю та ін. — і кожен овочу ньому не губиться і не втрачає свого смаку. Салат із цитат також має свій смак, але в ньому ніколи не губиться першоджерело.

Перше. Якщо юдеї — чи всі євреї, чи навіть невелика частина їх — керуються моральними нормами, наведеними в моїй статті, то як, на Вашу думку, маю почуватися я, християнин чи язичник? Це ж не дівоча цікавість і аж ніяк не антисемітизм.

Друге. Стосовно язичників. Якщо пані суддя не спотворила в Рішенні ваші слова, то ваш погляд такий: "В основному релігійному законі євреїв Торі ніколи не було закликів до насильства або протиправних дій до громадян іншої віри, крім язичників. Відносно християн в Торі і не могло бути жодних посилань, хоча б з тих причин, що юдейська віра на кілька тисячоліть древніша за християнську, а книжки з часів заснування не змінювались". Ви ствердили, що процитовані мною моральні норми євреїв (точніше юдеїв) діють і донині, вони "не змінювались". Далі, заклики до знищення ("якихось дій") стосувалися лише язичників. Але ж тоді всі навколишні народи, і далекі також, були язичниками. То чи правильно я зрозумів, що то була ворожа налаштованість євреїв до всіх народів?

Єврейська громада Києва роз'яснила, що я неправильно розумію слово "гой" — мовляв, йдеться про язичників, а ні в якому разі не про християн" (у судовій справі це т. 2 справи 135–137; у Рішенні суду це стор. 10).

А як бути, шановний ребе, що сьогодні в усій Європі, і в Україні також, спостерігається не тільки широка зацікавленість язичництвом, а й відроджуються язичницькі релігії? І в Україні зареєстровано тисячі язичницьких громад (рідновірці, рунвірці та ін.). То вони все-таки гої чи не гої, і як бути, якщо юдейські моральні принципи щодо стосунків із гоями від самого початку не змінювалися, себто: грабуй, убивай, обдурюй, знищуй? І чи є стурбованість за долю тисяч українців-язичників виявом, як висловлювалась одна "пишуча" дама, "махрового антисемітизму", хоча такого не записала навіть суддя Саприкіна.

Роз'ясніть, розберіть оцей "салат" на інгредієнти — і євреї придбають багато друзів або ж ворогів, якщо відповідь не буде дано.

Суддя Саприкіна, записавши в своє рішення "про нібито існуюче вороже ставлення євреїв до християн", фактично категорично ствердила, без будь-яких спеціальних наукових експертиз, що ворожого ставлення до християн у Талмуді нема, а язичники-українці — то "гої", вони захисту в українському суді, а тим паче в газетній публікації не підлягають, з ними можна чинити так, як це сказано в апологетичних книжках юдаїзму.

І ще одна неув'язочка. Лідери єврейства демократичного спрямування відстоювали в минулому право мати своїх негідників. Це велике право упослідженого в минулому єврейського народу. Фактично це право не давати будь-кому переносити злочин одного представника якогось народу на весь народ. Я підтримую таке домагання і єврейства, й українства.

У суді за позовом Шлаєна чомусь дуже хотілося звинуватити мене в тому, що я злочин одного єврея таки переношу на весь єврейський народ. І звинуватили в такий спосіб: "Допитаний в судовому засіданні свідок з боку відповідачів Едуард Ходос пояснив суду, що фактаж в оспорюємих (тобто оспорюваних, оскаржуваних. — В. Я.) публікаціях є правдивим, однак стосується, можливо, лише 10 % єврейського населення і жодним чином не може характеризувати весь єврейський народ. На доказ правдивості викладених відомостей свідок посилається на свої власні публіцистичні твори цього напряму. Однак суд не може погодитися зі свідком, оскільки твори Е. Ходоса є його (чиєю ж?! — В. Я.) власною думкою, не є науковими, і суд не може їх розцінити як офіційну наукову інформацію, отриману з офіційних джерел, що не підлягає доказуванню".

Цікава логіка суду — для мене як ученого незбагненна: євреї Борис Фельдман, як і Юфа, директор трасту "Денді", — це окремі євреї, а одна Саприкіна — це цілий суд ("суд не може погодитися"). Думки Саприкіної наукові, а Едуарда Ходоса, лідера харківської єврейської громади, автора близько 10 книжок, — ні. Звичайно, думки судді могли б бути науковими, якби спиралися на експертизи. Проте жодне моє твердження не було піддане науковій експертизі, хоча вимога з мого боку була: визнати два обгрунтування позивачів як расистські та нацистські.