Леонід Шульман - Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства

КПРС винайшла цікавий «літературний» прийом антисемітської пропаганди. Крім того, що видавалося чимало так званої антисіоністської літератури з підкресленням, що КПРС виступає не проти євреїв, а проти сіоністів (ніби сіоністом може бути китаєць), з однієї газетної статті до іншої, з брошури до брошури мандрує сентенція про те, що євреї, складаючи лише 0,3 % населення СРСР, посідають значно (у 10 — 100 разів) більший, надмірно високий процент серед різних інтелектуальних та взагалі престижних професій та посад. Таким чином досягнення ставилось євреям у провину. Ось якби євреїв було значно більше за оті 0,3 % серед волоцюг, кишенькових злодіїв, ґвалтівників, бандитів, алкоголіків, наркоманів, двірників, прибиральників, малокваліфікованих робітників та селян, — все було б гаразд. Я неодноразово дискутував цей закид із російськими інтернаціоналістами (антисемітами вони себе не визнавали). Я звертав їхню увагу на те, що за всю історію Росії-СРСР жодному неєврею не було відмовлено в праві на вищу освіту тільки за те, що він чи вона не належить до євреїв, а ось євреїв майже завжди не приймали до вищих навчальних закладів через те, що вони євреї. У царській Росії — відверто. В післявоєнному СРСР — приховано, тобто євреям зазвичай ставили нижчі оцінки на вступних іспитах, а далі відмовляли за конкурсом. Просто й ефективно 47!

Інколи ця система завдавала прикростей своїм виконавцям. Чув історію, правдивість якої мені не вдалося перевірити, але вона справляє враження такої, що цілком ймовірно могла статися. Коли головою Ради міністрів СРСР був Косигін, його канцелярія отримала листа з Великої Британії. Англійка зверталася до голови уряду з проханням дозволити її небожеві виїхати з СРСР до Англії задля продовження освіти, позаяк його, як єврея, в СРСР не прийняли до університету. Якби це було прохання, наприклад, про квартиру, голова уряду його б не побачив. Листа б спустили униз і зрештою прохач отримав би звичайну відписку. Головний талант радянської бюрократії — вміння перекласти на когось відповідальність. За листом з Англії поставала примара міжнародного скандалу. Доповіли Косигіну. Той наказав розібратися. З’ясувалося таке. Родина британських комуністів-євреїв, свято вірячи радянській пропаганді, ніби в СРСР щасливе життя і немає дискримінації євреїв, вирішила емігрувати до СРСР. Отримали візи. Оселили родину у Києві. Хлопець володів англійською мовою, як рідною, розмовляв мовою ідиш, погано знав російську, зовсім не знав української. На вступних іспитах він отримав двійку саме з англійської мови!

Тут треба повідомити читачеві те, що знає далеко не кожний. Справа в тому, що в Англії майже ніхто не розмовляє англійською мовою. Ба більше, розмовляти англійською для пересічної людини вважається за непристойну поведінку, зарозумілість та зверхність. На стандартну англійську мають право лише вища аристократія та диктори Бі-Бі-Сі. Всі інші, і це вважається за норму, розмовляють місцевими діалектами, які відрізняються від стандартної анґлійської переважно іншою вимовою голосних. Кожен британець розуміє кожний діалект. Але викладачі англійської в СРСР — ні. Згадаємо, що майже ніхто з них не жив тривалий час в Англії й не чув, як насправді розмовляють англійці. Отже, англійський єврей зробив поганий переклад з англійської на російську, бо не володів російською досконало, а його усну мову викладачі не розуміли, бо той розмовляв з незвичною для них (як вони вважали, — поганою) вимовою. До того ж єврей. Двійка! Конфлікт залагодили. Перед батьками хлопця вибачились, до університету його зарахували. Гадаю, екзаменаторам дали прочухана за те, що не вивчили, як вищезгаданий професор МДУ Корольов, особову справу абітурієнта та не поставили йому двійку з якоїсь іншої дисципліни, наприклад, математики.

Як же воно сталося, що, попри всю дискримінацію, євреям вдавалось отримати вищу освіту? На додаток до вже викладеної історії маю ще дві. В комуналках будинку, де пройшло моє дитинство, мешкали єврейські родини. Я розповім про двох друзів дитинства. Один з них після десятирічки подав документи до будівельного технікуму. Вчитися в технікумі, надто будівельному, тоді вважалося непрестижним. Закінчив. Працював у проектному інституті. Працював добре. Швидко став виконувати роботу старшого інженера. А диплома про вищу освіту нема. Якось під час відрядження до Куйбишева (тепер — Самара) з’ясував, що в місцевому будівельному інституті недобір на заочне навчання. Подав заяву. За кілька років отримав диплом інженера. Одним євреєм з вищою освітою стало більше. Зараз живе в США. Другий поїхав до Пензи. Там був менший конкурс. До того ж місцеве керівництво не так ретельно дотримувалося вказівок не приймати євреїв, бо євреїв там було взагалі мало. Отримав інженерний диплом. Згодом теж емігрував. Отже, євреї вчилися у провінційних непрестижних ВНЗ, використовували вечірню і заочну форми навчання.