Леонід Шульман - Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства

Поглиблюються розпочаті під час боротьби з космополітами заходи для обмеження доступу євреїв до вищої освіти. У 60-ті роки працював у Київському планетарії художником молодий український парубок, талановитий хлопець з українського села. Він готувався здобути вищу художню освіту в Ленінграді. Коли я спитав, чому б йому не вступити до Київського художнього інституту, він пояснив, що зовнішністю схожий на єврея, а у Києві євреїв до ВНЗ не приймають. Справді, Господь Бог нагородив українця горбатим носом, і той інстинктивно відчував головний принцип расизму нацистів: расово неповноцінною особою є така, стосовно якої існує підозра (не доказ!) про наявність хоча б однієї ознаки расової неповноцінности 43. Не знаю, чи вдалося йому стати ленінградським студентом, проте поширена віра в національну толерантність росіян не відбивала справжнього стану справ. У 70-ті роки моя колишня аспірантка вступала на фізичний факультет Московського університету 44. Вступний іспит приймав завідувач кафедрою проф. Корольов, автор підручника з оптики, в якому є фундаментальні фізичні помилки. Відповідь абітурієнтки слухала асистентка кафедри, а пан професор ретельно вивчав її особову справу. Прізвище — російське. Національність — росіянка. Але ім’я матері — Рахіль! Дівчинка закінчила відповідь. Жодних зауважень. Підходить до неї асистентка і сповіщає: «Профессор Королев поставил вам двойку» . Довелося дівчині вчитися у Дніпропетровському університеті.

Дискримінація євреїв відбувалась не тільки у сфері вищої освіти та аспірантури. Москва вимагала від керівників установ та підприємств без крайньої потреби не приймати на роботу євреїв, не просувати по службі тих, що вже працюють, не відряджати євреїв у закордонні поїздки, не видавати книжок авторів з яскраво єврейськими прізвищами та багато чого іншого. Звичайно, на практиці виконати всі ці вказівки було абсолютно неможливо, тому час від часу євреї друкували книжки, просувалися посадово, обиралися до Академії та (в ролі «и евреев») відряджалися за кордон. Мені відома історія про те, як одного разу в кабінеті ректора Київської Політехніки задзижчав телефон. Відділ науки ЦК КПУ дав вказівку: висунути до Академії наук безпартійного єврея. Потім ходила чутка, що хтось звернувся до ООН з приводу дискримінації євреїв в УРСР. ЦК КПРС наказав терміново створити контрприклад: «У нас только что избран в Академию наук УССР еврей, к тому же беспартийный». Так став членом АН УРСР славетний (нині покійний) професор у галузі радіотехніки. Прикладів таких винятків із дискримінаційної політики під тиском життя є багато, але ці демонстративні приклади не спростовують наявність державної політики антисемітизму.

Як уже йшлося, сволота хоче бути чистою перед історією, тому в офіційних документах КПРС історики майбутнього не знайдуть відвертих директив про дискримінацію 45євреїв. Якщо такі документи існують, вони зберігаються десь глибоко в архівах ЦК КПРС. Відомо, в який спосіб ганебні вказівки доводилися до нижчих партійних інстанцій. З Москви до ЦК союзної республіки приїздив посланець, давав під розписку прочитати документ і забирав його з собою. Усі антисемітські вказівки поширювалися двома способами: відкритим текстом в усній формі, або письмово, за допомогою езопівської новомови. Тому, в компартійних директивах чимало сказано про необхідність дотримання ленінської національної політики, про необхідність поліпшення добору кадрів, про необхідність дбати про висування національних кадрів і, зрештою, про необхідність особливої пильності стосовно «громадян національностей країн, ворожих до Радянського Союзу».

Останнє карколомне словосполучення — шедевр новомови. Воно сконструйоване спеціально, щоб охопити всі три офіційно дискриміновані в СРСР нації: євреїв, німців та корейців 46. Ворожість до євреїв — російська традиція, російським німцям немає довіри, бо вони ображені ліквідацією Республіки німців Поволжя та депортацією у 1941 р., але як потрапили до цього колективу корейці? Вони зазнали депортації ще в епоху Халхинґ-Ґолу, коли за наказом Сталіна їх переселили з Приморського краю до Середньої Азії та Казахстану. Корейцям дають землю. Вони створюють колгоспи. Колгоспи багатіють. З початком другої світової війни корейські колгоспи купують на свої гроші і дарують Червоній армії танки. Корейська молодь масово йде у вищі навчальні заклади. Вже у післявоєнний час місцеві партійні керівники, занепокоєні домінуванням корейців серед студентства, отримують з Москви дозвіл на їх дискримінацію.