П. Іванов - Більшовицько-марксистський геноцид української нації

Додайте до цього 160 тисяч знищених академіків, професорів, письменників, журналістів, художників, артистів, учителів, студентів, додайте стільки ж або більше (хто їх рахував?) вигнаних, емігрантів і матимете уявлення про справжні масштаби тотального знищення, викорінювання духовності, моралі, культури.

Споконвіку народ сильний був національним духом, життєвим укладом, водночас більшовики були агресивними інтернаціоналістами, космополітами і все національне ненавиділи, знищували.

Мимоволі складається враження, що на народ, яким вони взялися керувати, юдо-більшовицькі сатрапи дивилися презирливо, як на диких тубільців, яких слід було переробити, перекувати на покірних рабів.

Основою цього народу було селянство — споконвічний фундамент нації, її культури, віри, традицій, побуту.

Тільки скоривши, поневоливши село, селян, можливо було скорити країну, встановити в ній юдо-більшовицьку диктатуру. Це прекрасно розумів Маркс, а ще краще — його старанні учні-одноплемінники, більшовицькі вожді. Саме тому і він, і вони так ненавиділи селян, справедливо вбачали в них свого основного ворога. І саме це цілком визначило люту антиселянську політику більшовизму.

Знищивши куркуля як верству (а це мільйони працьовитих, сумлінних, мудрих, заможних, волелюбних селян і члени їхніх родин), зломивши тим самим здатність села до опору, насильством і обманом здійснивши суцільну колективізацію, більшовики назавжди відібрали в селян землю і перетворили їх поголовно в пролетарів.

Тепер «продрозверстку» встановили для колгоспів і забирали в них хліб до крихти «мирно», без зброї і «продотрядов»: колгоспи самі, «с песнями и плясками», із прапорами і транспарантами, змагаючись між собою, везли свій хліб на заготівельні пункти.

Більшовики обіцяли і навіть записали в колгоспний статут, що в колгоспах селяни стануть повновладними хазяїнами своєї колишньої приватної, а тепер їхньої ж колективної колгоспної землі, усуспільненої колгоспної худоби, інвентарю. Що вони будуть вільно обирати своїх колгоспних керівників, спільно і справедливо розподіляти продукти колективної праці, колективно організують своє виробництво і усе своє колгоспне життя. Одним словом, обіцяли земний колгоспний рай.

Однак одна справа — обіцянки, слова, колгоспний статут, і зовсім інше — реальні справи.

Насправді впродовж усіх шістдесяти років колгоспного ладу і землею, і матеріальною базою, і виробництвом, і плодами праці, і самими колгоспниками, усім колгоспним життям свавільно, немов особистою власністю, цілком розпоряджалися лише парторгани, проти яких уся багатомільйонна маса колгоспників була абсолютно безправною.

Парторгани призначали колгоспних керівників, визначали, скільки сільгосппродукції колгоспи повинні здати і скільки залишити собі, визначали їй ціну, диктували, чого, скільки і навіть коли сіяти і збирати, яку продукцію робити, безперешкодно чинили й іншу сваволю. Були навіть періоди, особливо в післявоєнні роки, коли голів колгоспів знімали з посади голови сільрад і навіть рядові уповноважені райкомів і райвиконкомів.

У післявоєнні 1946–1947 роки ті ж парторгани за вказівкою ЦК КПУ, який знову очолив Лазар Каганович, організували черговий голодомор, коли тільки в Україні знищили близько двох мільйонів колгоспників і членів їхніх родин. Тепер уже загальновідомо: якщо колгоспник «крав» на вже прибраному полі кілька колосків (які він і виростив, а не кагановичі), рятуючи від голодної смерті родину, то за цей «злочин» його присуджували до 10 років табірної каторги, тобто до смерті.

А ще до закінчення війни, у 1944 р. Жуков і Берія під благословенням Сталіна підписали наказ про тотальну депортацію українців у Сибір. І перший ешелон уже відправили. Але потім справа застопорилась: чи то не вистачило такої кількості вільних ешелонів, чи то Сибіру, чи то вирішили «депортувати» на місці — на той світ голодомором, що значно простіше і дешевше.

А менш численні нації таки депортували, піддали геноцидові тотально — чеченців, інгушів, месхетинців, кримських татар, вірменів, болгар, кримчаків, греків, поволзьких і кримських німців (не забути б нікого).

Ус і нерони, калігули, чінгіз-хани, івани грозні і К° до нічого схожого не додумалися, тому що ці варвари, на відміну від більшовиків, не знали марксизму і тому не були лютими інтернаціоналістами, космополітами, антинаціоналістами.

А от фашисти знали марксизм, його антинаціональне мракобісся. Вони розробили власну, засновану саме на махровому націоналізмі, расову теорію, відповідно до якої знищували мільйони представників «нижчих», «неповноцінних» рас, до яких зараховували усіх, крім справжніх арійців. Фашизм пророкував світове панування не пролетарському бидлу, а «білявим бестіям» — чистокровним арійцям.