Дмитро Донцов - Поетка українського Рісорджіменто (Леся Українка)

Віра в таємничу єдність, тожсамість усього існуючого – і є вірою Лесі Українки. Я звертав уже на це увагу, коли говорив про її розуміння добра і зла. Однією ідеєю охоплює вона: і смерть і життя (“Три хвилини”), теперішність і вічність (“Магомет і Хадіджа”), можливе і неможливе (Contra spem spero!), правду й брехню (“Касандра4566”), ненависть і любов (“Товаришці на спомин”), чесноту і гріх (“Грішниця”), жадобу крови і милосердя (“Негода”), звичайних людий і святих (“Свята ніч”), Бога й потвору (“Сфінкс”). Для неї, що дивилася з динамічної точки погляду на світ душі, усі цi поняття обіймалися одною вищою ідеєю енергії і руху; вони покривалися взаємно десь у далечині, як для математика паралельні лінії, що продовжені (в руху!) в безкінечність, сходяться десь там у далекій височині.

І дійсно! Хіба одне з тих понять не пов’язане містичними узлами з іншим? Хіба не лежить в основі однієї і тієї самої божественної сили об’являтися поділеною, раз через свій позитивний, раз через негативний бігун? І чи взаємна залежність обох їх не є есенцією життя? Хіба поетку не навчила творчої ненависті її любов? Хіба Люцифер не був упавшим ангелом? Хіба вона не вчила, що лихо потрібне для позитивного героїзму і для добра? Чи по її думці шлях до цього останнього не йшов через зло? Чи вона не рвала квіти своєї поезії, кривавлючі терням серце? Чи в святім письмі не написано: “Не оживеш, аще не умреш?” І чи цього самого не вчить і вона, даючи нам (“Оргія”) чудовий тип грецького співця Антея, що запрошений потішати на учті римського мецената, задушує себе струною з лютні зі словами: “Товариші, даю вам добрий приклад!” Чи в цьому образі, як в образі Кармен 42, що волить згинути, як зігнути свою волю, не вказана велика ідея відродження через смерть? Ідея безсмертності волі через добровільну смерть тих, що її носять у собі?

Леся Українка знала на ці питання лише потакуючу відповідь. Важливим для неї був сам рух, а не те, звідки йдеться, ні те, куди ідеться; цей безнастанний рух, піднесення і упадок, вічний перехід одного в друге, що нагадує гру хвиль на морі, де гори раптом обертаються в провалля, провалля в гори; рух, як вираз великої, передвічної, всеобіймаючої сили, що криє в собі всі суперечности; як та потуга, що крила в собі і тьму, і світло, доки, сепаруючі їх, не створила в раптовім творчім зусиллі наш світ.

Пшибишевський називає таку філософію особливою оцінкою життєвих проявів, не відповідно до їх користі, або некористі для нас, лише “після напняття людської душі чи в злім, чи в добрім”. Цієї самої думки тримається і Леся Українка. Вона також не розрізняє пристрасті по їх змісту, лише по їх великості і силі (гл. цит. твір у “Нов. громаді”). Для неї лиш те творить життя, що постійно переливається через границі, що вічно повстає наново, як Воскреслий, що “смертю смерть поправ”; як її улюблений Прометей, що підніс руку на свого пана і Творця. Для неї – лише цей вічний шал творчості, ця вічна ребелія не дають міцним націям зледачити в нещасті, ані здеґенеруватися в щасті; лише цей шал зуміє обернути нудний світ в хаос, а з хаосу створити новий всесвіт. Лише хто розуміє це, потрапить співати гимни життю і смерті, Любові й ненависті, добру і злу, тернам і квіткам, святині й темниці, вину й крові, гимни віддвазі і ризику!

Цими своїми ідеями касувала вона наші представлення про початок і кінець, “нині” і “завтра”, ставлячи над цим всім ідею вічного руху. Цими своїми думками вона перша поставила над врівноваженою красою мрій і терпіння – красу духового пориву, красу змагання людської душі, що прикута до землі, пнеться до неба, що любить блукати над краєм провалля, над краєм незнаного, раю чи пекла – все одно, аби лиш шукати нового. За цим поглядом була поезія Лесі Українки в нас чимось новим.

1Д’Оревілі Барбе (Barbey d’Aurevilly, 1808 – 1889), французький письменник.

2Пшибишевський Станіслав (1868 – 1927), польський письменник.

3Кіплінґ Редьярд (1865 – 1936) – англійський письменник .

4Ніцше Фрідріх (1844 – 1900) – німецький мислитель-містик.

5Чезаре Борджіа (1475 – 1507) – італійський політичний діяч.

6Сорель – мабуть, Альберт Сорель (1842 – 1906), французький історик.

7Бергсон Анрі (1859 – 1941) – французький філософ.

8Блок Олександр Олександрович (1880 – 1921) – російський поет. Донцови цитує його славну поезію «Скіфи» (1918).

9Діккенс Чарльз (1812 – 1870) – англійський письменник.

10Бічер Стоу Гаріет (1811 – 1896) – американська письменниця.

11Гюго Віктор (1802 – 1885) – французький письменник.