Олександр Боргардт: Дві культури

Ворогом № 1 Російської імперії на протязі трьох сторіч була захоплена нею Україна. При цьому справа не обмежувалася військовим завоюванням та колоніальним підкоренням. Викорінювалися мова й культура. За 280 років російської військової окупації України проти її народу застосовувались кампанії масового терору, геноциду та штучного голоду.

Ми не станемо затруднювати себе посиланнями або доказами: все це описане, зареєстроване та документоване у великій кількості джерел, більшість яких — оприлюднена. Що завгодно з цього можна, в разі необхідності, підняти. Але, не це є метою даної праці.

Крім прямої — військової, політичної та культурної агресії, Росія вела й веде проти України широко закроєну пропагандну агресію, ціллю якої є:

1. Довести всьому світові, що жодної України взагалі немає й ніколи не було, є лише “южная окраіна Россіі”.

2. Якщо це не вийде повною мірою, то довести, принаймні, що нема й не було жодного українського народу.

3. Як не вдастся й це, то довести хоча б, що нема і не може бути жодної української культури, а значить — і української мови.

4. Коли не вийде, зірветься й попереднє, то довести хоча б те, що жалюгідна, відстала та провінційна українська культура — в жодний спосіб не порівнюється з “вєлікой русской культурой”. Втім, “вєлікой” її, крім самих росіян, здається, — ніхто й ніколи не називав.

“Вєлікой” — тільки й єдино тому, що вона — російська. Ну, пам’ятаєте, як ота жалюгідна буржуазна наука не може й порівнюватися з мічурінською біологією тільки тому, що вона — буржуазна; а та — совєцька.

Важко тут не пригадати “вєлікого русского пісатєля” Федора Гладкова, який наприкінці двадцятих ушанував своїми відвідинами одну з комун поблизу Запоріжжя. Там він, головним чином, відмовляв українських селян вживати української мови, приблизно такими словами:

Зачем возобновлять допетровскую епоху, не лучше ли бросить эту затею и использовать русскую культуру и русскую литературу для общекультурных целей?

Як бачимо, ставлення більшовиків до української мови та культури — нічим не порізнювалося від ставлення тих, кого вони з інших причин честили “царскімі сатрапамі”. Не ми, а самі росіяни поставили себе на місце наших смертельних ворогів. Не ми тут щось вибирали.

Так ось, цю останню рукавичку ми тут і піднімемо, приймемо виклик. Подивимось та подумаємо, а що ж то за дві культури, “вєлікая русская” та жалюгідна українська; подумаємо, хто тут та чого вартий. Хто великий, а хто буде й поменше. Триматися при цьому будемо лише твердих та неспірних фактів, без патріотизму або емоцій.

Багато років ми були всього тільки колонією імперії, яка три довгих сторіччя намагалася викорінити не тільки нашу мову та культуру, але й нас самих, і — все таки… Дивно, не до зрозуміння. Ми ще живі та нас мільйони. Але, й не тільки. Нам нема чого страхатись порівнянь, хай їх страхаються наші вороги. Тому що ми — не пил на вітру, не курай, занесений на цю землю випадковим вітром історії (або щось, відряджене кимось з черговою “всєлєнской міссієй”), але аборігени, нарід древньої та високої культури. Від нас заселювалася Європа, а не навпаки. Коли наші найстаріші з відомих нам предків прийшли до України зі сходу та почали розбудовувати розлеглі міста, — не було ще на світі не тільки якоїсь там Росії, не було ні Риму, ні Картагени, ні Еллади, ні навіть мінойської Крети, а в Єгипті тільки мало розпочатися Середнє царство…

Цілком певний, що це, написане мною, багатьом та дуже багатьом не сподобається, але вибачатись перед кимось з цього приводу не збираюсь: за істину, навіть найприкрішу — вибачень не приносять.

Поготів, можу додати, що давати відсіч нахабам, — діло святе, добрий старий звичай світу, призабутий чомусь тільки в наші часи. Щоправда, й це треба творити гуманно та по–християнському, принаймні, поки ми маємо справу з християнською ж “святой Русью”. Тому й будемо дотримуватися відомої настанови:

Не вклоняйся богам їх та не служи їм і не наслідуй діла їх; але скруши та зруйнуй стовпи їх.

Автор не є аж таким поклонником Біблії, але це — йому до душі. Написане з повним знанням справи: так і намагатимемося діяти надалі.