Олександр Боргардт - Дві культури

Але, Рим — то Рим, та заборона порушується вже за імператора Траяна (98–117), який захоплює, силою вже більше десяти легіонів, — країну даків та гетів за Дунаєм, що лежить між Скитією, Германією та Римською імперією (сучасна Румунія).

Траян — задоволений: він порушив стару заборону Августа, та — нічого не сталося. Рим не тільки залишається на своєму місці, але й набуває нової провінції, та якої — більше від 200 000 кв. км (!). На честь такої події він ставить на окраї степу, в Доброгеї, велетенський монумент, власну 15–метрову подобу на кам’яному кубі в 40х40х40 м., — славетний Tropaeum Traiani. В межах Риму, щоправда, він — вкупі з Дакією, полишиться недовго, але буде добрим орієнтиром для кінних варварів (загадкова для коментаторів “Тропа Трояня” в нашому “Слове о полку Ігореве”).

Це після Траяна римський сенат прийме нове інавгураційне віншування новим імператорам Риму: “Будь великодухіший Августа та щастивіший Траяна!”

Здавалося б — все в порядку, та знахабнілий Рим починає з Паннонії нову агресію, нову війну. Йому не дають спокою плодючі землі варварів на сході, за Дунаєм та Тисою. Одне слово, розпочинаються Маркоманські війни (167–180); проти країни маркоманів та квадів.

Сподівання утворити нові провінції — Маркоманію та Сарматію — пішли на марне, а Рим приплатив за це руйнацією Північної Італії та римських Балкан. На відміну від римлян — варвари не воюють пішки, а “для кінських ніг — немає далеких доріг”. Тому й було пущене з димом усе східне узберіжжя Адріатики, щильно забудоване римськими віллами; перед тим — найтихший та найбезпечніший закуток імперії. Це стало вже справою союзників–скитів, короткого кінного рейду костобоків з України.

Це всього тільки друга серйозна війна з германськими та скитськими варварами, а в ній Рим уже не в стані перемогти.

Тим часом толерантна та демократична Скитія хутко християнизується. Александрійський єпіскоп Тертулліан (160–240) вважає її навіть християнською країною, а батькові церкви та сучасникові подій — неможливо не вірити в таких питаннях, — йому ж — видніше. Але, тут потрібно зробити деякого відступу.

Справа в тому, що тут читач має право здивуватись: Україна стала християнською країною раніше від Римської імперії? — чи таке можливе? Та потім, а як же Володимир Святий (980–1015), що вперше, як відомо, охрестив поганську Русь? — а як же тисячоліття хрещення (знов таки — Русі) з такою щедрістю відсвятковане саме в Росії?

Дивуватись нічим не треба, тому що саме російська історія, якій весь час приходиться перехрещувати порося та карася, представляти свою нещодавню, але агресивну та геноцидну державу — як давню вчительку та спасительку людства — Святую Русь, — здавна є переповненою брехнею та підступами; замовчуванням та спотворюванням дійсності.

Не слід мати сумніву в словах Тертулліана, але й не треба думати, що “крєщєніє Русі” було якимось непорозумінням або чиєюсь фантазією. Було, безумовно, й воно.

Вся справа в тому, що первісне, переслідуване християнство — не мало можливості створити церкву, що твердо стояла б на ногах, без якої неможливо й створити канонічної релігії. А без неї, без церкви, нема — як відомо, й “світової релігії”; тому що ціль будь–якої світової релігії — цілком земна. Їй зовсім не так важливо відкрити парохам очі на істину. Набагато важніше для неї згуртувати та підкорити їх, щоб потім, не без користі для себе експлоатувати їх віру. Встановити власні пропускні пункти та митниці на шляху до Бога.

В цьому, єдино, й буде згодом порізнюватися нова віра від старої віри “поганів” Скитії — тенгеріанства, віри в єдиного Бога, створця всього, що існує: Дієваса балтів, Діу германів або Хана Тенгрі тюрків. Віри, яка здавна сповідувалася всіма народами Євроазійського континенту, але — без канонів; та — без церкви. Кажуть, що ці люди не мали навіть жреців, і спілкування з Богом було приватною справою кожного.

Таким — без церкви, було й перше скитське християнство, так само непримушене та вільне, як і тенгеріанство, як і весь варварський уклад повсякденного життя. Це було, напочатку, щось неоднорідне та строкате, з сектами та течіями, лише вигнані після 325 року з імперії аріани зуміли надати всьому цьому якусь канонічну сталість. Принаймні, ми знаємо, що більшість біженців війни 375 року — було аріанами, а в Еспанії готів аріанство було державною религією аж до часів Реккареда (586–601), коли воно було офіційно замінене на римське католицтво.