Жан-Клод Кар’єр: Не сподівайтеся позбутися книжок

Я багато разів говорив про це з Міланом Кундерою. Він вважає, що християнство змогло — завдяки сповіді та глибокому переконанню — проникнути в ліжка коханців та поневолити їхні еротичні ігри, навіть додати до них почуття провини та гріха, можливо, й солодкого — наприклад, для тих, хто віддавався содомії — але такого, в якому треба сповідатись, який треба спокутувати. Гріх завжди веде до Церкви. А от комунізму нічого подібного досягнути не вдалося. Весь складний і потужний марксизм-ленінізм зупинявся на порозі спалень. Коханці, бажано неодружені, які кохаються в Празі часів комуністичної диктатури, ще свідомі того, що займаються підривною діяльністю. Їм всюди бракує свободи, в усіх сферах життя, окрім власного ліжка.

Ж.-Ф. де Т.:Жан-Клоде, ви сказали, що продали частину бібліотеки і не дуже засмутилися. Тепер я хотів би розпитати про долю колекцій, які ви зібрали. Творець такої колекції, такого витвору бібліофільного мистецтва, має обов’язково замислюватися про долю свого дітища після того, як уже сам не зможе ним опікуватися. Тому я хотів би, якщо ви дозволите, поговорити про долі ваших бібліотек після вашої смерті.

Ж.-К.К.:Мою колекцію справді було ампутовано, але я на диво зовсім не засмутився після продажу пакунку з добрими книжками. Навпаки — з цієї причини на мене чекав радісний сюрприз. Я довірив Жерарові Оберле частину моїх архівів з сюрреалізму, де було чимало добрих речей — рукописи, книжки з дарчими автографами. Оберле мав поволі їх продавати.

В день, коли я нарешті розплатився з боргами, я подзвонив йому, аби розпитати про стан справ із продажем архівів. І він повідомив, що досі багато речей не продано, і покупець для них так і не знайшовся. Тож я попросив усе надіслати мені назад. Минуло вже чотири роки. Забуття почало свою справу. І я віднайшов книжки, що в мене були, із замилуванням першовідкривача. Це як добрі пляшки, які я, як мені здавалося, вже давно відкоркував.

Що буде з моїми книжками після того, як я помру? Моя дружина та мої доньки вирішать. А в заповіті я роздам ті чи інші книжки деяким моїй друзям. Такий посмертний подарунок, знак, зв’язок. Для впевненості, що друг мене не зовсім забуде. От зараз я задумався, яку книжку заповів би вам. Знаю, в мене був Кірхер, якого бракує вашій колекції… але ні, його в мене вже нема.

У.Е.:Стосовно моєї колекції можу сказати, що не хочу її розпорошувати. Моя родина зможе подарувати її публічній бібліотеці чи продати на аукціоні. Там її повністю викупить який-небудь університет. Це все, що для мене важить.

Ж.-К.К.:Ну, у вас є справжня колекція. Витвір, який ви довго будували і який не хочете розбирати на запчастини. Це нормально. Вона говорить і про вас, і про ваші власні твори. Я би теж саме сказав і про себе: еклектика, що керує моїм добором книжок для власної бібліотеки, дуже промовисто говорить про мене самого. Мені все життя повторювали, що я розпорошуюся на всі боки. Моя бібліотека — за моїм образом і подобою.

У.Е.:Не знаю, чи моя бібліотека відтворює мою подобу. Я казав, що колекціоную твори, яким не вірю, тож ідеться радше про мій образ догори дриґом. Або ж, можливо, це справді моє віддзеркалення як суперечливого розуму. Моя невпевненість пов'язана з тим, що я дуже небагатьом людям показую свою колекцію. Колекціонування книжок трохи нагадує мастурбацію, це усамітнене заняття, і дуже мало людей будуть готові поділяти вашу пристрасть. Якщо у вас є гарні картини, то люди приходитимуть ними помилуватися. Але ви ніколи не знайдете людей, які б насправді цікавилися вашою колекцією старих книжок. Вони не розуміють, чому ви такого великого значення надаєте маленькій непривабливій книжечці і чому на її придбання витратили цілі роки пошуків.

Ж.-К.К.:Аби пояснити наші гріховні пристрасті, я би сказав, що з оригінальною книжкою можна мати майже такий самий зв'язок, що й і з людиною. Бібліотека — це майже як компанія, гурт живих друзів, особистостей. В дні, коли вам трохи самотньо чи сумно, можна звернутися до книжок. Вони тут. Іноді мені трапляється в під час розкопок у власній книжковій шафі знайти приховані речі, про існування яких я вже й забув.

У.Е.:Я ж і кажу, це порок, якому віддаються на самоті. Невідомо, чому, але прив’язаність, яку ми можемо відчути до книги, жодною мірою не пов’язана з її вартістю. У мене є книжки, до яких я сильно прив'язаний, хоча вони і не мають великої комерційної цінності.